Село Сестринівка, Козятинського району, що на Вінниччині, таке ж бідне, як і решта. Єдине, що вирізняє Сестринівку серед інших українських сіл, це те, що тут народився перший президент — Михайло Грушевський. Проте цей факт на теперішнє життя в селі не вплинув ніяк.
— Люди бідові, плачуться. Нема ні роботи, ні клубу, ні газу,— розказує місцевий священик Іван Дуник.
Каже, що вже весь район газифікований, а Сестринівка забута, хоча й історична.
Окрім хати, де народився перший президент, у селі збереглася церква його діда, священика Опокова.
Кмітливі селяни використали ці факти. І на розвалинах хати першого українського президента задумали збудувати нове життя. Відкриття музею Грушевського, як сподівалися люди, приведе до їхнього села начальників із Києва і навіть Президента. Чекали нагоди поскаржитися на життя і випросити допомогу. Щоб заманити гостей до села, селяни спочатку підмащували старі стіни, а потім підрахували, що дешевше побудувати нову хату-музей.
Будували толокою. Місцеве лісництво безкоштовно дало дошки, церковні прихожани колотили цемент. Гроші на шифер сестринівські вчительки випросили у районі. Люди так прониклися музеєм, що на день відкриття до 140-річниці з дня народження Грушевського зробили свято села. Запросили селян з навколишніх сіл. Всіх пригощали знесеними з кожного двору фруктами і переспівали добру сотню народних пісень. І хоч свято вдалося, але план заманити в село теперішнього Президента і нажалітися на життя провалився.
«Ми чекали з Києва, щоб хтось приїхав, щоб Ющенко приїхав, ще хто-небудь приїхав, а немає їх», — скаржиться Грицина і каже, що її і без прізвища тут всі знають. Як і бабу Клаву. Вона церковний староста. Визвалася вночі стерегти музей.
— Вдень ніхто не троне, а вночі хто його знає.
Найбільше про президента Грушевського начувані саме сестринівські парафіянки. У церковних проповідях місцевий священик любить розповідати про діда Грушевського протоієрея Опокова. Він вчив малого Михайла країну любити та за народ боротися. Духовно підтримані селяни повірили, що й теперішня влада мислить так само. Але в село дочекалися тільки голів обласної ради та адміністрації. Вони перерізали стрічку і першими до нього ввійшли. На цьому й все. А хто буде ходити до музею тепер, коли гості з області пороз’їжджалися, Сестринівські жителі не знають. Вся молодь, тікає у місто. Газу немає, роботи, але хід Грушевським так нічого й не змінив.
