Коментар до публікації «До читачів, творців, видавців» Лариси Івшиної («День», №156, 15 вересня 2006).
Газета «День» для читачів поза межами України була і є органом, який дає нагоду різним вдумливим авторам висловлювати свої думки, що спричинили до відродження і підвищення українського політикуму, як і взагалі до кристалізації і розбудови Української самостійної держави.
Завдяки пильній увазі відповідальної редакторки цього органу, питання все виринали на першому плані про людськість, справедливість, а не як буває часто в пресі, навіть у цілому світі, екстремна ідеологія, політична забарвленість тощо.
Биття себе під вечір в груди, що можна було зробити за цілий день щось більше і краще, — це, безперечно, запорука прогресу, але з точки зору з-за межі України, сьогодні Україна, як ніколи, є з’єднаною нацією, на чолі якої є розумний Президент, охочий до праці уряд, якому Український народ напевно дасть змогу розпростерти свої крила, і найголовніше — в ряд iз ним стоїть сильна опозиція, яка орлиним оком стежитиме, чи діє він для добра народу. Демократи не програли, а навіть навпаки, їх вчорашні противники користають з плодів їх праці, себто демократії. Коли згадується тут Джеймс Мейс, дозволю собі поділитись з читачами, що він радо став членом Українських Студентських Товариств Америки. Перше число журналу цієї організації — «Горизонти» — ми вдвох редагували англійською, і він дуже зацікавився Шевченком і «Кирило-Мефодіївським Братством», про що була мова у вступі журналу.
