Процес зміни чергового українського уряду нагадує рух годинникової стрілки: скільки не дивися, змін не помітиш. Проте на кабмінівському циферблаті вже можна виявити якесь ворушіння. Прем’єр-міністра Юрій Єхануров у четвер публічно представляв досягнення уряду за перше півріччя й ніби напоумляв своїх послідовників. Говорячи про них, прем’єр, схоже, дійсно мав право стверджувати, що залишає більше за просте побажання успіху: «Ми залишаємо унікальний шанс для розвитку». Щоправда, при цьому серед негативних для роботи майбутнього уряду чинників він назвав політичну реформу й підкреслив, що «найбільш ефективним є уряд, який не думає про майбутні вибори, а турбується про майбутнє країни» і зможе за три роки до президентських виборів провести «непопулярні, однак надто необхідні для України реформи». «Новий уряд повинен стати над конфронтаційними владними й бізнес-елітами, зняти конфліктний потенціал у суспільстві. Тому я був і залишаюся послідовним прихильником широкої коаліції, яка сформує уряд загальної відповідальності, але однаково видалений від конкуруючих бізнес-структур», — сказав Єхануров, і з характерною для нього іронією зазначив, що при цьому абсолютно неважливо «якого кольору бізнес-група прагне керувати в ручному режимі економікою».
Проте чинний прем’єр, мабуть, усе ще не може змиритися з думкою, що відтепер його політична сила не відіграватиме в уряді першу скрипку. Єхануров вважає, що антикризова коаліція «лише здатна боротися з тією перманентною кризою, яка буде створена процесом її формування при нинішніх ускладненнях».
Що стосується свого уряду, то прем’єр, як і годиться, дав його роботі найвищу оцінку («...виконав головне завдання, поставлене Президентом України. Ми стабілізували економіку й сформували необхідні передумови для її виходу на траєкторію стабільного зростання») й самокритикою в ході свого виступу практично не займався. Головний успіх — це 5% зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) і низька інфляція. При цьому Єхануров вважає, що секрет зростання економіки полягає саме в тому, що вона (очевидно, на відміну від стилю роботи попереднього уряду Юлії Тимошенко) була позбавлена ручного управління.
Можна не сумніватися, що історія не позначить прем’єрство Єханурова чорною фарбою. Досить жорсткий у необхідних випадках, він став відомим своєю толерантністю й дещо більшою, ніж його попередники, доступністю, в чому, проте, немає великої заслуги його прес-служби, яка без особливого завзяття реагувала на прохання журналістів про інтерв’ю. У зверненні до журналістів, яким відкривається збірник підготовлених Кабміном матеріалів, є запевнення в тому, що уряд усіляко підтримує свободу слова. Можливо, це дійсно так. Але саме при цьому уряді був по-звірячому побитий і насилу вижив редактор однієї з київських газет, а тепер саме ті, на кого падає підозра в цьому злочині, через суд добилися арешту його майна. Чи це називається в Україні свободою слова? Відповідаючи на запитання «Дня», прем’єр визнав, що не володіє інформацією, й пообіцяв розібратися й дати відповідь. Виходить, коли прем’єр писав у зверненні до журналістів красиві слова про свободу слова, він, який володіє відмінною пам’яттю й на цифри, й на події, й на людей, і взагалі-то, завжди уважний до них, просто підзабув про журналіста, справу якого брав під особистий контроль його підлеглий — міністр внутрішніх справ...
Український прем’єр, звичайно, за традицією, мало цікавиться силовими відомствами, й у звіті про них навіть не згадував. На ньому — інший тяжкий вантаж — економіка. І тут, треба віддати належне, Єхануров прислухається не тільки до себе. Примітно, що й на зображувану презентацію успіхів уряду він запросив незалежних експертів і надав їм слово. Зокрема, багато неприємного було почуто прем’єром від голови Ради Нацбанку, директора Інституту економіки й прогнозування НАНУ Валерія Геєца, директора Міжнародного центру перспективних досліджень Віктора Чумака, директора економічних програм центру ім. Разумкова Василя Юрчишина, віце- президента асоціації «Укрсудпром» Віктора Лисицького. Дещо з того, що прозвучало, Єхануров сприйняв, інше — відкинув. А в заключному слові використав дуже показове виправдання, яке можна розцінити як головну настанову майбутньому уряду: найскладніше — це примусити чиновників працювати за процедурою, адже українці до цього не звикли.
