На перший погляд, подібний поворот подій в Україні сподобається Москві: Партія регіонів на чолі з колишнім проросійським прем’єр-міністром Віктором Януковичем, скоріше за все, очолить уряд. Однак немає 100-відсоткової гарантії, що суперник Президента Віктора Ющенка стане головою Кабінету Міністрів, оскільки прихильникам помаранчевої революції буде досить важко проковтнути подібну пігулку, хоча, можливо, це допоможе розв’язати залаштункові інтриги української політики. У Кремлі позитивно сприймають прихід до влади партії, яка має сильні позиції на російськомовному сході країни, налаштована на підтримку тісних відносин з Росією та вороже ставиться до ідеї вступу України до Північноатлантичного Альянсу. Крім того, Москві особливо імпонує «поганий приклад», який Київ показав для всіх тих сил в постсоціалістичних республіках, які можуть піддатися спокусі покласти край номенклатурі «посткомуністів», котрі зберегли зв’язки з колишніми товаришами з Росії. Після Грузії, в якій герої трояндової революції не опираються персоналізації влади, безлад в Україні контрастує з принципом стабільності, який давно впроваджений російським президентом. Однак Володимир Путін помилиться, якщо вважатиме себе переможцем. Але цього він не зробить, щоб не повторити промахів, допущених у президентській кампанії 2004 року, коли його відверта підтримка В. Януковича вiдіграла свою роль у поразці останнього. Набагато серйознішим є той факт, що спектакль, який «поставили» колишні союзники по «помаранчевій» коаліції, є жалюгідним, оскільки переговори між політичними партіями, переформатування коаліції та особисте суперництво коштують більше, ніж панування однієї партії. Україна переживає поганий час для своєї демократії, тому що політичні сили поділені та розпорошені. Вона повинна ще навчитись створювати коаліції та йти на компроміси. Звичайно, дискусії стануть спокійнішими — депутати давали волю рукам, коли йшла мова про обрання спікера, — але лише українські виборці мають суверенне право малювати політичний пейзаж держави.
Чи означатиме прихід до влади «антикризової» коаліції кінець амбіціям помаранчевої революції? Звичайно, ні. Політика реформ продовжуватиметься далі, але, можливо, іншими темпами. Орієнтація на Захід не буде докорінно змінена, оскільки власне Президент призначатиме міністрів оборони та закордонних справ, але майбутній уряд займе позицію, що може розцінюватись Москвою як провокація, особливо у відносинах з НАТО. Подібний «тендітний» баланс є результатом географічного, мовного та політичного поділу України між партією проєвропейської орієнтації та проросійською партією, яка до того ж має у своїх руках залишки великої радянської промисловості. Жодний український уряд, якщо він захоче зруйнувати єдність України, не може ігнорувати цю реальність. Ні теперішній, ні наступний. Суть залишається та ж — доказом існування демократії є чергування урядів різного політичного спрямування.
