По виході з друку попереднього есею про квотування російського книжкового імпорту дістав від російськомовних видавців цілу купу звинувачень. Букет вийшов такий химерний, що систематизувати закиди годі, — висмикуватиму навмання окремі «квіточки».
Ось, наприклад, звинувачення в… тоталітаризмі. Якщо опинитися в ньому разом з Карлом Поппером — то це честь. «Батько» відкритого суспільства значив: «Мнимий конфлікт між свободою та безпекою, тобто безпекою, гарантованою державою, обертається на химеру. Бо не буде свободи, якщо її не забезпечить держава. І навпаки, лише держава, контрольована вільними громадянами, здатна забезпечити для них розумну безпеку».
Про те саме пишуть і сучасні економісти, що їх не запідозриш у ліберальній недостатності. Американські дослідники теорії регулювання та антимонопольної політики Віскузі, Вернон та Гаринґтон посміхаються: «Якщо ми не користуємося автомобільними ременями безпеки так часто, як це необхідно, чи легковажно поводимося з небезпечними відходами, то з’явиться потреба в державному регулюванні, аби впливати на наші дії». А ось творець европейської економіки Польщі Лешек Бальцерович: «За умов вільного ринку відбувалося б надмірне використання або споживання деяких благ… Йдеться, скажімо, про надмірну експлуатацію довкілля, якого вільний ринок не може оцінити; тому необхідне екологічно орієнтоване державне регулювання».
Ментальне довкілля української нації — мова і книжка — вже на 90 відсотків забруднене небезпечними відходами іноземного інтелектуального виробництва, російською книжкою. Далі нехтувати поширенням цієї інфекції, звинувачуючи державних службовців, що пропонують санітарні кордони, у тоталітаризмі — все одно, що звинувачувати в тоталітаризмі батьків, коли вони обмежують молодших дітей вживати цукерки, а старших — наркотики.
Ну так, лукаво кажуть опоненти, — серед російських книжок на українському ринку чимало непотребу, але квоти «вимиють» насамперед наукову, інтелектуальну літературу. Неможливо «вимити» те, чого немає. Серйозну російську книжку у нас не продають (за виключенням кількох продавців-ентузіастів з Петрівки). Спробуйте самі пошукати в будь-якому супермаркеті новинки видавництв «Наука», «Росспэн», «Алетейя», «Новое литературное обозрение», «Аграф», «ОГИ». Не лише гуманітаристики — якісної російської прози у нас немає: якщо ви, приміром, схочете купити-прочитати книжки- номінанти якоїсь із популярних російських премій («Большая книга», «Национальный бестселлер», «Российский Букер») — матимете хіба маленьку надію на тих-таки ентузіастів з Петрівки, які «імпортують» асортимент видавництв «Вагриус», «Амфора», «Текст», «Ad Marginem», «Лимбус пресс» у валізках. А коли ви порівняєте те, що видає гігант «Эксмо», з тим, що він відправляє для продажу в Україну, — будете вельми подивовані: українцям призначена лише «нижня» полиця їхнього репертуару. Така ось «освітня» політика — наче за лекалом Станіслава Леца: «Не май амбіцій підвищувати рівень освіти твоїх ворогів. Прочитають тобі смертний вирок латинською мовою, та й усього».
Ніхто нас ворогами не вважає? А ось погортайте вільно пропоновані в українських книгарнях видання одіозного навіть в Росії московського видавництва «Имперская традиция»: назви двох останніх книжок — «История «украинского» сепаратизма» та «Украинская» болезнь русской нации», а там ще й промовисті розділи: «Малорусское наречие и его говоры», «Украйна» — это болезнь», «Борьба с южнорусским отщепенством» і т.д., і т.п. Або ось з оглаву книжки Жиріновского «Украина и русский вопрос»: «Украина — родина верблюдов», «Казаки-разбойники», «Язык твой — враг мой», «Четвертая мировая», «Героям слава (?), или Петлюра — друг евреев». Мало нам свого МАУПу? Наявний режим найбільшого сприяння продажу таких книжок в Україні — це якби у вашій хаті зайда гучно псував повітря, а ви б йому за це іще доплачували.
Нє, ну Донцова з Устіновою на тлі повище цитованої поліграфпродукції — просто-таки елітна література. Якою Росія розбудовує в Україні «глибокий духовний світ простих людей» (В.Діброва). Зазирнеш у недалеке майбутнє, а там уже і пересічні малороси мислять так, як славнозвісні великороси з комедії Діброви «Короткий курс»: «Ленін (кладе руку Сталіну на плече): От побудуємо завтрашній день і запросимо до себе в гості всі прогресивні кола! Спартака…
Сталін: Стєньку Разіна…
Ленін: Кампанеллу, Фейхтвангера…
Сталін: Рабіндраната Кагора…
Ленін: Андре Жіда, Йозефа Кафку,
Іва Гандона…».
Отже, як не крути, а обкрадати власний бюджет шляхом ажіотажної купівлі російської недолітератури — це розкіш. А в економістів (Віскузі, Вернон, Гаринґтон) «існує тверде переконання, що ми повинні оподатковувати товари, які сприймаються як предмети розкошу».
До речі, про серйозну російську гуманітаристику. Коли коректно порівняти її з українською (приблизно рівнi наклад, обсяг і технічне виконання), то робимо несподіване відкриття: російські аналоґи у 1,5—2 рази дорожчі. А звідки ж тоді ростуть ноги казки про дешевшу російську книжку? Спритність рук лобістів російської книжки! Бо порівнюють собівартість примірника з мільйонного стартового накладу Марініної — і вартість примірника при 4-тисячному накладі Андруховича (між іншим, серйозна російська проза виходить приблизно такими ж накладами і коштує дорожче за українську). Все зводиться до початкової арифметики: чому пиріжок з лівером дешевший за порційну страву в ресторації?
А тут уже густо пахне демпінґом. Нобелівський лавреат з економіки Пол Семюельсон ділиться американським досвідом: «Антидемпинговые тарифы вводятся, когда другие страны продают свою продукцию в США по ценам ниже средних издержек или ниже цен на своих внутренних рынках». Головний документ Світової організації торгівлі (СОТ) — Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) — визначає стан демпінґу, «коли обсяг продажу, який є нижчим витрат на одиницю продукції, становить більше 20 відсотків від загального продажу». У нас же, коли хто забув, продаж російської демпінґової високотиражної книжки сягає 90%.
СОТ, до якого Україна прагне долучитися, рекомендує своїм членам застосовувати захисні заходи, коли внаслідок демпінґу спостерігається «фактичне або потенційне падіння виробництва, продажу, частки ринку, прибутків, продуктивности, доходів від інвестицій та використання потужностей; вплив на внутрішні ціни; фактичний або потенційний вплив на грошовий обіг, товарно-матеріальні запаси, зайнятість, заробітну плату, темпи зростання, здатність залучати капітал або інвестиції». Фактично, це майже повний перелік наслідків російської окупації українського книжкового бізнесу. Тож Україна мусила б увести не лише квоти на обсяг російського книжкового імпорту, а ще й антидемпінґовий тариф на високотиражну російську книжку. У практиці СОТ такі обмеження вводяться на 8 років (а країнам, що розвиваються, дозволено боронитися від окупантів упродовж 10 років). Відтак ввести обмеження на російську книжку в Україні — це означає, згідно з документами СОТ, «керуватися метою сприяти «реструктуризації» та «збільшенню, а не обмеженню конкуренції».
Існують й інші світові практики приведення до тями економічного аґресора. Теж саме СОТ рекомендує «нав’язувати іноземним постачальникам, які бажають інвестувати або створювати філії та дочірні підприємства, такі умови, які необхідні для забезпечення передачі технології або виконання інших завдань розвитку». Професор міжнародного бізнесу з Вашинґтонського університету Чарлз Гіл аналізує «вимоги щодо застосування елементів місцевого виробництва у готових виробах… наприклад, 75 відсотків частин даного виробу повиннi бути виготовленi на місцевих підприємствах». Згадуваний Семюельсон показує, як «тарифы могут способствовать снижению уровня безработицы» , а також ніби спеціально для українського уряду повідомляє: «От продажи прав на квоты в Казначейство США ежегодно поступает около 10 млрд. долл.».
Ще один Вашинґтонський професор- економіст Роберт Карбау пише про «переваги демпінґу для споживачів-імпортерів» (у нашому випадку — це українські споживачі Донцової/Устінової), але зазначає, що, при моральному оглядi, такий стан справ нічим не кращий за дешеве скуповування краденого. А далі він же наводить цікавий приклад: «У Канаді багато хто вважає, що канадська культура є занадто слабкою для того, щоб вижити без державної підтримки. Велику загрозу, на їхню думку, представляє культурний імперіалізм США… Прийнятий у 1994 р. закон запроваджував 80-відсотковий податок на канадські видання американських журналів, фактично намагаючись витіснити американських окупантів. Культурні націоналісти побоювалися, що без захисту канадських засобів масової інформації американські журнали, такі як Sports Illustrated, Time i Business Week можуть позбавити канадців можливости читати про них самих у журналах Maclean’s i Canadian Business». А британський книжковий аналітик Гордон Ґрем, також спостерігаючи за цим прикладом, констатував: «Американское проникновение в Канаду вызвало там патриотический подъем, приведший к дальнейшему росту».
Утім, з огляду на останні політподії в Україні, може, нам уже й не потрібно ані підйому, ані зростання, ані СОТ? І час повертатися до звичного у протектораті способу мислення? Як от у персонажів Діброви:
«А тоді вчені взяли і все це обгидили!
Ех, якби не вони, ми б досі горя не знали!
Ну, трохи піднапружилися б…
Там змовчали б…
Там переморгали б…
І якось перезимували б!
Ото не треба було розгойдувати човен!
І проти вітру плювати!
І різати по живому!»
Співавтори:
Карл ПОППЕР . Відкрите суспільство та його вороги. Т.1. — К.: Основи, 1994.
В.Кіп ВІСКУЗІ, Джон М.ВЕРНОН, Джозеф Е.ГАРИНҐТОН. Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика. — К.: Основи, 2004.
Лешек БАЛЬЦЕРОВИЧ. Свобода і розвиток. Економія вільного ринку. — Л.: Ї, 2000.
Станіслав Єжи ЛЕЦ. Незачесані думки. — К.: Дух і Літера, 2006.
Володимир ДІБРОВА. Довкола столу. — К.: Факт, 2005.
Пол Э.САМУЭЛЬСОН, Вильям Д.НОРДХАУС. Экономика. — К.—Москва—Санкт-Петербург: Вильямс, 2000.
Система світової торгівлі. — К.: К.І.С., 2002.
Чарлз В.Л.ГІЛ. Міжнародний бізнес. — К.: Основи, 2001.
Роберт КАРБАУ. Міжнародна економіка. — Суми: Козацький вал, 2004.
Гордон ГРЭМ. Книжный бизнес. — Москва: РосКонсульт, 1999.
