Нинішнього року у відведений термін заплановані українсько- американські військові навчання «Сі Бриз» із залученням інших країн не відбулися. Завезені матеріали і техніку з США було знову завантажено на судно, і воно залишило феодосійський морський порт.
Сталося так, що 27 травня я проходив повз морпорт м. Феодосія і звернув увагу на невелику групу людей, що стояли з прапорами біля воріт. Зупинився, почав розпитувати. Одна літня жінка пояснила, що це пікет, і вони не впускають у місто американську зброю. Яку? Звідки? Доставили морем з-за кордону, а он і великовагові автомобілі на дорозі, щоб її забрати й вивезти на полігон.
Придивившись уважніше, прочитав на прапорах «Блок Наталії Вітренко. Народна опозиція». Ну, дещо прояснилося... Наступного дня картина почала змінюватися. Великовагові автомобілі й тягачі від’їхали без вантажу, а число пікетувальників збільшилося. Залунав гучномовець, через який сповіщалося, що це НАТО протягує до нас руки, ми не випустимо з порту ніякої американської техніки. Дісталося й «помаранчевій» владі, міністрам, Президенту. З’явилися гасла «НАТО — ні, Чорноморський флот — так!» Судячи з виступів, про український флот і гадки ніхто не має, буцімто його зовсім не існує, а схвальні відгуки були на адресу російського флоту. А НАТО вороже налаштоване до Росії, тут і доказів ніяких не потрібно, це само собою зрозуміло. Ще розвішані були написи: «Ні НАТО в Криму!», «Крим і Росія — в єдності сила», «Не допустимо вступу України до НАТО і перетворення нас у ворогів Росії та Білорусі», «Ганьба зрадникам!»
Звичайно, така подія не могла обійтися без комуністів. Вони швидко поставили свій намет, підняли червоні прапори, спорудили стенд, на якому серед пропагандистських матеріалів знайшлося місце й для ксерокопії з картини, де диктатор Йосиф Сталін за щось голосує, кидає до скриньки виборчий бюлетень. Ще серед учасників пікетування були Партія регіонів України, Партія зелених, «Союз», «Російський блок» й інші.
Всі, хто виступав на мітингах (а серед них були й народні депутати Євгеній Кушнарьов, Леонід Грач, Петро Симоненко), заявляли, що вони виступають за дотримання Конституції України, її законів, проти проведення військових навчань у Криму, вторгнення чужинців на нашу територію. Благодійники ви наші, а ми й не знали, що треба дотримуватися законності у своїх діях. Тільки ж хто став цього разу на захист Конституції? Сепаратисти, які ще не так давно на з’їзді в Сєвєродонецьку задумали розкроїти Україну, висловлювались за якесь утворення в південно-східних районах країни; депутати місцевих органів влади, які протизаконно надали російській мові статус регіональної, а потім почали оголошувати райони і міста територіями без НАТО, що не входить до їхніх повноважень. Що це? Обман, невігластво, підміна понять? Так, для двомовності використовується той привід, що Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію регіональних мов, і це дає їм право вживати російську мову нарівні з державною українською, а насправді не нарівні, а замість неї. Між тим Хартія виступає на захист тих мов, які зникають. У нашій країні це стосується мов караїмів і гагаузів. Російській же мові ніщо не загрожує, вона у нас досить поширена, а в південно-східних областях значно переважає українську мову і за усним використанням, і в друкованих органах масової інформації. Тобто треба правильно сприймати відповідні документи і правильно їх застосовувати.
Те ж саме й з міжнародними військовими навчаннями. Це не окупація, не будівництво військової бази, як залякували людей на мітингах у Феодосії. Що ж до оголошення якихось територій без НАТО, то це взагалі казна-що, це не вкладається ні в які норми. Говорити про «Крим без НАТО» — це все рівно, що говорити «Крим без Європи», бо в НАТО входять всі провідні країни Європи. І до НАТО вступити не так то легко, треба досягти певних стандартів. А щодо вимоги слов’янської єдності, до якої закликали на мітингах, то і вона дотримується, слов’янські держави вже є в НАТО, і ніхто з них не шкодує про це. Буде там і Росія, але пізніше, а зараз вона активно співпрацює з цією організацією, бо інстинкт самозбереження переважить амбіції політиків і мрійників про велику і могутню Росію.
На мітингах у Феодосії, крім постійних ораторів, виступали і мешканці міста. І теж потрібні були зусилля, щоб дослухати їх до кінця. Одна жителька зворушено розповідала, що у минулому вона була делегатом з’їзду комсомолу України, дуже він їй сподобався, бо пройшов злагоджено, скрізь одна російська мова, українською ніхто й не збирався говорити, все було добре, ніяких непорозумінь не виникало. Інший промовець заходився розхвалювати режим Олександра Лукашенка у Білорусії, яке там, мовляв, гарне життя, могло б стати взірцем для інших країн, ще один промовець жалкував, що серед мітингуючих немає татар. Звучала хвала і Феодосійській міській раді, яка підтримала виступи проти навчань, особливо підкреслювалося, що її депутати були постійно з тими, хто стояв у пікетах. І це справді так, ці депутати стояли в юрбі біля портових воріт, а жителі Феодосії отримували воду в певні години, випадали й окремі дні взагалі без води. Зате по вулицях безперервно лилися водяні потоки з іржавих труб: ледве в одному місці ремонтники ліквідують аварію, треба поспішати в інше. Ось тут би і потрібною була б допомога депутатів, щоб докорінно оновити водопровідну мережу, та слуги народу знайшли собі більш привабливіше заняття.
Біля порту було розгорнуто близько 50 наметів, частина з них без людей. В інших розмістилися прибулі з Харкова, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Полтави, Сум, Рівно, Чернігова, Вінниці. Над більшістю майоріли сині прапори Партії регіонів. У наметах молоді люди сиділи, читали газети, бесідували між собою. Ніхто до них не підходив, бо феодосійські юнаки і дівчата ніякої уваги до цих подій не виявляли, хіба що якийсь допитливий з’явиться, а з літніми людьми, які стояли біля воріт, про що ж говорити. Чисельність учасників акції від кількох десятків до кількох сотень чоловік, найбільше скупчення людей навряд чи досягало однієї тисячі. Тому ніякого порівняння феодосійських подій з Майданом у Києві не може бути. У Феодосії мав місце розрахований виступ, з використанням необізнаності людей і їхнього невдоволення умовами життя. В іншому разі не доводилося б чути ось такі несподівані твердження: «Я не хочу, щоб американський патруль перевіряв у мене документи», «Навчання — це тільки початок, щоб зачепитися», «Янукович підняв пенсії, а Ющенко — ціни» і ще безліч різних чуток і вигадок.
В чому ж причина феодосійських подій? Все це, перш за все, наслідок легковажного, запобігливого ставлення колишнього українського керівництва до Криму. Пригадаймо, як у минулі роки досить було росіянам заїкнутися, що вони хотіли б з’єднати Крим і Краснодарський край, збудувати міст через Керченську протоку, як українське керівництво миттєво погодилося з цим, хоча будівництво такого сполучення, коли врахувати природні умови цього району, є повним безглуздям. А відкриття філіалів російських вищих навчальних закладів у Криму? А вартість оренди за використання кримської землі флотом Росії? У Криму, як і в південно-східних областях України, люди здебільшого дивляться російське ТБ, читають російські газети, журнали, книги, українське радіо мало хто слухає. А той, хто володіє інформацією, той володіє всім. Цю просту істину досі не засвоїли багато представників центральних органів влади. Нанесена Україні шкода — це прямий результат їхньої безвідповідальності та бездіяльності.
Найвпливовішою силою протестуючих стала Партія регіонів. Це було перше випробування після досить вдалих для неї виборів. І вона його не витримала, про що свідчить активна участь у феодосійських подіях і ті промови, з якими зверталися до людей її народні депутати. Ця партія так і залишилася регіональною, з дрібними, містечковими гаслами і закликами, а загальнодержавні справи — не для неї, вона їх не бачить і не знає. Ще один яскравий приклад — надання російській мові статусу регіональної в тих регіонах, де ПР у більшості. Але незнання потреб людей, загравання з ними, відсутність чітких орієнтирів ніколи й нікого не приводили до успіху
Аналізуючи феодосійські події, приходиш до думки, що для їхньої характеристики одне багатозначне слово знайшов наш видатний письменник і мислитель Іван Франко, 150 річчя від дня народженняякого ми відзначаємо в цьому році. Ось його поетичні рядки, які сьогодні звучать так гостро і своєчасно: «І чом у нас відступників так много,/ І чом для них відступницьтво не страшне?/ Чом рідний стяг не тягне їх до свого?» Відповіді на ці запитання може дати кожний громадянин, важливо лише те, щоб ці відповіді були правильними або наближалися до цього.
