Престижних міжнародних естрадних конкурсів ім. Володимира Івасюка та «Море друзів» більше не проводитимуть.
Повірити в це важко, але доведеться. Автор творчих проектів, який відкривав молоді таланти та проводив конкурси, на яких в обов'язковій програмі вокалісти виконували українські пісні, відомий композитор Микола Мозговий закрив свою конкурсіаду.
— Набридло ходити з простягнутою рукою, — сказав «Дню» Микола Петрович Мозговий. — Понад десять років я проводив конкурси та фестивалі ім. В. Івасюка — «Пісня буде поміж нас» у Чернівцях і в Ялті — «Море друзів», але крім прикрощів і головного болю — як розрахуватися з боргами — нічого не мав... Хоча ми на конкурсах відкривали нові імена, причому всі учасники співали український репертуар, а це співаки з Узбекистану, Болгарії, Польщі, Молдови, Білорусі, але наша праця виявилася нікому не потрібною. Ніхто не скаже, що переможці івасюківських і ялтинських конкурсів отримали нагороди незаслужено. Усі співаки, чиї імена засяяли на цих престижних змаганнях, показали себе з найкращого боку. Я нагадаю кілька імен: гран-прі — Таїсія Повалій, Олександр Пономарьов і Марина Одольська, перше місце — Ганна Зотьєва, Денис Барканов, Неллі Чобану (Молдова), Гюнеш і Ірина Дорофеєва (Білорусь); друге місце — Наталія Валевська, й інші співаки, які нині активно виступають на естраді...
Ви знаєте, в мене таке враження, що нікому, крім нашої команди, конкурси та фестивалі в Ялті й Чернівцях, що пропагують українське мистецтво, не потрібні. Гаразд, у минулі часи мені перекривали творчий кисень. Але і тепер працювати не дають. Я так радів, що прийшла нова влада, стільки було надій, а поки, крім розчарування, нічого не бачу. Де стратегія в культурній політиці? Які проекти потрібні, важливі? Мінкульттуризму фінансувати чернівецький і ялтинський фестивалі не збирається — от я і вирішив не проводити їх. Сьогодні нікому скаржитися, незрозуміло куди звертатися. Наприклад, написав листа Президенту України, але відповіді від Віктора Ющенка так і не отримав. Схоже, владі не до питань культури. Хоча пісенні фестивалі, що проводяться в Буковині та Криму, мали державний статус (я був автором і виконавцем ідеї, головою журі). Походивши по колу, я ухвалив рішення поставити величезний хрест і закрити ці конкурси.
— Не шкода розлучатися з улюбленим «дітищем»?
— Питання закрите! Із мертвої точки проект може зрушити лише отримання гранта або якщо депутати пропишуть статтю витрати в бюджеті на проведення фестивалів і конкурсів. Але цим питанням ніхто нині не займається, а я не Дон Кіхот і втомився боротися з вітряками.
Я маю, чим займатися. Насамперед, як гендиректор Палацу «Україна» готуватиму будівлю до наступного концертного сезону. Ми, хоч і підпорядковуємося Управлінню справами при Президентові України, але є госпрозрахунковою організацією, самі повинні заробляти гроші. Проблем — безліч. За 35 років, відколи побудований Палац «Україна», жодного разу не проводили ремонт опалювання, водопроводу та каналізації. Скажете, проза життя? Але це сантехнічне питання ми вже вирішили. Днями повернулася iз Севастополя наша режисерська група. Уперше провели концерт на площі Нахімова, присвячений святу Військово-морського флоту України. До речі, все місто прийшло на нашу програму, і жодних ексцесів не було.
— Чи залишається у вас час на творчість і викладання?
— Я вже забув, коли пісні писав — не маю часу! А от вчити студентів вокалу продовжую. Днями мене переобрали на сім років завідувачем кафедри в Інституті мистецтв, що створений при Педагогічному університеті ім. Драгоманова. Там роботи — непочатий край. Мене радує, що таланти в Україні не переводяться, а що конкурсів ім. В. Івасюка і «Море друзів» уже не буде, то, як кажуть, такі обставини... Своєї провини я в цьому не вбачаю.
