Цими днями Мінськ та інші міста Республіки Білорусь найменше нагадують населені пункти держави-ізгоя. На берегах Свіслочі — вавілонське стовпотворіння дипломатів і зарубіжних політиків. Суцільні сесії, саміти, багатосторонні та двосторонні зустрічі. Не встигла закінчитися чергова «доленосна» сесія парламенту Союзу Росії та Білорусі в Полоцьку, як почалося засідання секретарів Рад безпеки держав-членів Організації Договору про колективну безпеку (Росія, Білорусь, Таджикистан, Узбекистан, Казахстан, Киргизія). Воно, у свою чергу, стало прологом зустрічі лідерів країн «шістки» в п’ятницю. Триває засідання Міждержавної ради Євразійської економічної спільноти.
А тим часом у 65-ту річницю початку Великої Вітчизняної війни в західних областях країни повним ходом розгортаються навчання «Щит Союзу-2006». Відвідування віртуального поля бою також входить до порядку денного учасників засідання ОДКБ. Міністр оборони РФ Сергій Іванов пролетів через повітряний простір Республіки Білорусь на літаку далекого радіолокаційного дозору та наведення А-50 ВПС РФ.
Попри те, що все має вигляд дзеркального відображення нещодавньої невдалої спроби провести на території України міжнародні навчання «Сі Бриз-2006» з участю американських військових, жодних масових демонстрацій антиОДКБ і блокування військового аеропорту «Мачулищі» розлютованими прихильниками білоруського суверенітету не спостерігалося. Хоча здалеку могло здатися, що так воно й буде. Адже зовсім недавно один із лідерів опозиції, екс-кандидат на посаду президента Олександр Мілінкевич, заявив у інтерв’ю брюссельському виданню EUobserver, що в разі «подальшого поглиблення інтеграції», тобто конституційного референдуму, Білорусі загрожує ренесанс партизанського руху. А через кілька днів — жодної реакції на вторгнення іноземної військової авіації в повітряний простір Синьоокої.
Різниця між американським судном у Феодосії та російським літаком у Мачулищах — величезна. Демократичний ритуал схвалення Верховною Радою та рішення українського керівництва «затихарити» американських військових лише переконало тамтешніх противників північноатлантичної інтеграції в думці про серйозні геополітичні наслідки запланованих навчань, тоді як білоруси, у тому числі потенційні антисоюзні «партизани», вбачають у зустрічі ОДКБ і «Щиті Союзу- 2006» те, чим вони, власне, і є, — сублімацію нереалізовуваних імперських уподобань російського керівництва та газових потягів білоруського. І тим, й іншим гра м’язами та гучна демонстрація єдності у військовій сфері дозволяють трохи замаскувати розбіжності в економічній і політичній сферах. До всього додаються проблеми, що їх відчувають обидві країни у відносинах із Заходом. І якщо Росію за статусом більше непокоїть висока дипломатія (майбутній саміт G-8), то для Лукашенка важливо просто мати віконце у світ хоч би в одному напрямі.
Тому недивно, що в усіх сферах діяльності вищеперерахованих інститутів і організацій Білорусь є головним масовиком-витівником. «Серйозні» навчання на полігонах доповнюються грайливою реконструкцією боїв перших днів війни для патріотичних туристів на так званій Лінії Сталіна — бутафорському укріпленому районі, який нещодавно поповнив перелік численних військових меморіалів багатостраждальної республіки. Саме офіційний Мінськ форсує створення митного союзу в рамках ЄврАзЕС, саме Лукашенко вимагає прийняття проекту концепції його міжнародної діяльності, саме білоруси пропонують скласти програму спільних дій правоохоронних органів і спецслужб країн ОДКБ із боротьби з тероризмом і наркотрафіком.
Цілком можливо, що білоруси скористаються зустріччю ЄврАзЕС, щоб виявити деякі спільні інтереси «малих євразіатів» по відношенню до Росії й таким чином ослабити лещата «Газпрому». Однак очевидно, що невгамовна зовнішньополітична активність Лукашенка мотивується також «останнім часом дедалі частішими із боку США та деяких країн Євросоюзу різкими висловлюваннями на адресу політичного керівництва Білорусі та її президента О.Г. Лукашенка, а також політичними рішеннями, що обмежують можливості керівництва Білорусі у зовнішньополітичній діяльності» (з резолюції Парламентських зборів Союзу Росії та Білорусії).
Тому зрозуміло, що адекватного захоплення та бажання втілювати в життя ініціативи Мінська у зарубіжних гостей поки що не спостерігається. Відкрито записуватися в прихильники «бацьки» необачно хоч би тому, що США обіцяють порушити горезвісне білоруське питання в Санкт-Петербурзі.
Про обережність євразійських лідерів найбільш красномовно свідчить обтічна лексика, за допомогою якої учасники зустрічей описують результати сесій і самітів: «Організація вийшла на дуже відповідальний етап», «дано всебічну оцінку ситуації», «виникло чітке визначення пріоритетів діяльності»…
У кращому випадку, такими висловлюваннями термін прийняття революційних рішень тактовно відсувається в «прекрасное далеко». «Проект Конституційного акту Союзної держави буде поданий на розгляд Вищої Держради до кінця поточного року», — проінформував учасників 30-ї сесії Парламентських зборів союзу Білорусі та Росії голова парламенту cоюзу Борис Гризлов. Подібне він говорив приблизно рік тому.
Мінськ, звісно ж, не особливо розраховує на швидкий союз. Інакше у переддень «Щита Союзу-2006» не встановлював би на пропускних пунктах білорусько-російського кордону інший «щит» — тимчасові пости в складі співробітників митниці та департаменту охорони МВС. Поки що їх ввели для боротьби з контрабандою з третіх країн. Інакше концерн «Білнафтохім» не пропонував би підвищити тарифи на транзит російської нафти в 1,5 разу.
Зрештою, такі величезні інвестиції в образ Лукашенка як великого міжнародного діяча з розрахунком на короткостроковий ефект можуть обійтися йому дуже дорого.
Попереду вирішальний етап переговорів із «Газпромом», коли під час торгу з пози незалежного государя Білтрансгазії доведеться раз по раз ставати в позу вірнопідданого князька, і навпаки. Володіючи таким іміджем — великого інтегратора Європи й Азії, — здійснювати дедалі складніші камасутри з масовою свідомістю буде непросто. Обиватель може не зрозуміти.
