У зв’язку з короткочасною відпусткою, проведеною в Криму, вдалині від центрів політичної нудьги та футбольних пристрастей, телевраження автора цих рядків були вельми фрагментарними, зате деякі з них безпосередньо перетиналися з реальним життям.
Одним із пунктів відпускної програми стала екскурсія на головний завод ВАО «Масандра». Дуже вражає. Одна справа — прочитати десь про найбагатшу масандрівську колекцію вин, найстаріше з яких — Херес Де-ля-Фронтера — датується 1775 роком. І зовсім інша — наочно побачити цю колекцію, почути цікаві факти її історії від людини, яка працює на підприємстві, дізнатися про деякі цікаві особливості приготування вин та й просто помилуватися схожою на середньовічний замок будівлею головного винпідвалу «Масандри», будівництво якого закінчили в 1897 році. Головна відмінність цієї будівлi від багатьох його вельми запущених ровесників у тому, що її досі використовують за безпосереднім призначенням. Та й саме підприємство, що давно вже стало частиною історії, при цьому справляє враження вельми успішного.
Яким же було моє здивування, коли мало не наступного дня, коли ще свіжі були враження від екскурсії, по «Ялта ТБ» довелося побачити сюжет, у якому повідомлялося про можливу приватизацію підприємства. Як імовірний мотив було названо зазіхання на землі (див. також «Масандра в небезпеці», «День», №98), які нині займають виноградники, а потенційно можуть займати котеджі... І хоч окремі загальноукраїнські телеканали й підхопили цю тему, все ж таки їй було приділено недостатньо уваги. (Гадаю, окремі подробиці процесу створення парламентської коаліції заслуговували набагато менше уваги). Адже якщо хоч би теоретично допустити можливість приватизації підприємства-музею, то наступним кроком цілком може стати, наприклад, «перепрофілювання» національних заповідників під городи для «нужденних»...
