Шість з половиною десятиліть минуло з того, безкінечного довгого дня 22 червня 1941 року, який приніс в кожну українську сім'ю страшну, жахливішу від будь-якої чуми звістку: почалась війна! Наш народ безліч разів у своїй історії ставав на герць із самою смертю, виборюючи священне Право Жити, тобто право на свободу. Але те випробування було найлютішим; нація зустрілась з ворогом, що дійсно уособлював Зло, несумісне з життям.
Не будемо знову наводити сухі цифри статистики (гітлерівські агресори кинули на радянсько-німецький фронт 165 дивізій, 5,5 млн. солдат; величезну частину цих з'єднань становили війська групи армій «Південь», що діяли саме на українському напрямку!). Не будемо також повторювати криводушні фрази сталінської пропаганди про «віроломство» нацистів (віроломство — від слова «віра», а яку (до)віру могла мати кожна нормальна людина до Гітлера?! Ймовірно, Сталін мав, але то вже інша справа...). Краще вдумаємось у сенс того, що сталося 22 червня 41-го. Можливо, це буде корисним для тих з молодих українців, хто, за словами одного сучасного поета, «Другу світову війну вже трохи плутає з троянською»...
Отже, хто ж був ворогом у цій війні? Ворогом був божевільний фанатик і водночас (коли треба) диявольськи хитрий тиран, який вірив у те, що хазяями світу мають бути люди «арійської раси». Слов'яни, зокрема й українці, як представники раси неповноцінної, підлягали знищенню або перетворенню на рабів (загравання Розенберга з ідеєю української державності нічого не змінювало, адже «лінія фюрера» була саме такою, як викладено вище!). А хто очолював величезну Радянську імперію, яка поглинула тоді Україну? «Вождь народів», один з найбільших злочинців в історії людства, кривавий єзуїт з психологією пахана — бандита.
Але головне в тому, що українська нація в масі своїй не стала розбиратись, котрий з двох тиранів «кращий». Люди розуміли: нацизм по суті своїй несе смерть — духовну й фізичну — для України. Для того, щоб народ вижив, треба перемогти нацизм — інакше не буде ніякого «завтра»! Той факт, що частина українців у лавах ОУН — УПА згодом мала збройно боротися одночасно на два фронти, проти обох тоталітаризмів (сталінського й гітлерівського) — не спростовує цієї істини. Бо хоч перемога над Гітлером тимчасово посилила, здавалося б, його «візаві» в Кремлі — його час теж був відміряний і зважений на терезах історії. Адже обидва вони були пов'язані однією мотузкою...
Отож, щоб подолати сталінізм, «вбити Дракона» — треба було спочатку знищити «коричневу нечисть». Це ясно розумів, наприклад, Довженко. А ми в Україні року 2006-го, ми, хто так важко, з муками усвідомлюємо цінність кожного людського життя — ми вшановуємо сьогодні День скорботи і пам'ять жертв війни...
