Не так давно, а, точніше, зовсім недавно — всього два місяці тому, писав «День» про позитивні зміни у ставленні столичних чиновників до народу та до журналістів зокрема. Мовляв, влада на запитання відповідає охоче, відгуки на статті пишуть, у спільні поїздки запрошують... Період цього «розквіту» збігся в часі саме з передвиборним періодом, але вірилося, що не з виборами це взаєморозуміння пов’язане, а просто нарешті налагодився контакт, з’явилося усвідомлення важливості та потрібності спілкування чиновників із журналістами...
Але ось уже більше місяця, як жодному кореспонденту відділу соціальних проблем, тобто проблем найбільш насущних, не вдається взяти коментар у київській міській адміністрації. Управління старанно вивертається від визнання своєї компетентності в певній темі, відправляє в інші управління, які також старанно вивертаються і посилають до нових чиновників. Вони у свою чергу теж не займаються цим питанням... Навіть ті люди, які раніше без проблем відповідали на поставлене запитання, тепер вимагають узгодження в письмовій формі з начальством. А секретарки начальства, почувши про газету, повідомляють, що начальство пішло і коли буде — невідомо. День минає, два, три — начальства немає. Обіцяють перетелефонувати, але ніколи цього не роблять. Одного прекрасного дня секретар буденно повідомляє, що єдина людина в адміністрації, яка могла б мені допомогти, пішла у відпустку. На місяць, звісно. Запити втрачаються, теми виходять без коментарів чиновників. З’ясувалося, що навіть репортаж із музею Київводоканалу не можна зробити без дозволу генерального директора Київводоканалу.
«У нас тепер усе по-іншому, — сумно сказала мені одна жінка з міськадміністрації, яка раніше часто виступала на сторінках нашої газети. — Я вам розказала б, але мені вже не можна». Таке враження, що в усіх управліннях, на всіх комунальних підприємствах й інших «підвладних» КМДА структурах з’явилося розпорядження коментарів пресі не давати — принаймні, вже багато разів нам пошепки повідомляли про нове «не можна». Може, звісно, я не права — можливо, просто чорна смуга почалася у нашого відділу, можливо, просто не щастить і без кінця йдуть у відпустку або «в міністерство, сьогодні не повернеться» потрібні люди?
Але чому так дивно поводиться прес-служба мера? Місяць тому я відправила їм запит на інтерв’ю з мером, список запитань додавався. Три тижні я слухала в телефонну трубку відповідь голови прес-служби Василя Метерчука: «Так-так, все отримали, але меру ще не показали, збираємо документи, збираємо документи з ваших питань». Які, цікаво, документи може збирати прес-служба щодо запитань на зразок: як ви вважаєте...?, що ви думаєте про...?, що ви збираєтеся зробити...? На моє ж запитання, які саме документи збирають, Василь Григорович відповів просто чудово. «А ви знаєте, — сказав він мені, — що мер не дав ексклюзивного інтерв’ю ще жодному друкованому виданню?!».
Тиждень тому я почула від голови прес-служби КМДА життєрадісне: «А я у відпустці!» Дежа вю... Мій запит з усіма «зібраними документами» начебто передали якомусь Василю Юрійовичу. Чи треба говорити, що Василь Юрійович про жоден запит і не чув, жодна документація насправді не збиралася, і, взагалі, після тижневих пошуків мого запиту в адміністрації, запитання довелося відправляти ще раз?
Але от мій запит передали заступнику мера, який у свою чергу передав його самому міському голові. Тільки про результати переговорів нічого не відомо — в прес-службі пояснили, що вони передали і навіть, можливо, двічі, але зворотного зв’язку в них немає... Чекаємо тепер, а що як з’явиться?
І річ не в тому, вийде інтерв’ю чи не вийде, хоча безсумнівно хотілося б почути від «народного мера» відповіді на багато запитань. Справа у ставленні влади до журналістів, яке явно зіпсувалося, — без очевидних на те причин. Навіть кількість фонтанів у місті стала таємницею за сімома печатями, не кажучи вже про більш важливі та складні дані. Так і хочеться сказати мерзенне і, дякувати Богу, вже призабуте слово. Бюрократія! Ілюзія взаєморозуміння розсипалася на папірці із запитаннями та запитами, проханням вирішити або хоч би відповісти... Ні, я не скаржуся, просто виникло бажання нагадати, що засоби масової інформації — не така вже некорисна для влади річ, і що зі сходинок адміністрації всім і про все розповісти неможливо...
