Сорок років тому Мао Цзедун розпочав Культурну революцію. Департамент пропаганди правлячої Комуністичної партії Китаю видав наказ, який забороняє будь-яке нагадування про цю катастрофу, відповідно до поставленої партією метою примусити китайців забути про те втрачене десятиліття.
Але, засуджуючи японців за ігнорування різанини в Нанцзині часів Другої Світової війни, китайське керівництво стверджує, що піддавання забуттю минувшини рівносильне зраді свого народу. Однак для китайців Культурна революція була сама по собі зрадою, яка триває до сьогоднішнього дня. Усі жахливі події, які відбулися відтоді — бойня на площі Тяньаньмень, переслідування секти Фалуньгун і репресії відносно громадянських активістів — усі є злощасними наслідками того неспокутуваного початкового гріха.
Культурна революція стала кульмінацією класового знищення, здійснюваного партією в 1960-ті роки. Тих, хто пережив усі попередні політичні рухи, перебуваючи під впливом культу особистості Мао, було звільнено від будь-яких обмежень, і вони отримали можливість убивати і мстити абсолютно безкарно. Як описав цей психологічний стан сам Мао: «Це час потрясінь, і я просто отримую задоволення від хаосу». У своїй інструкції під назвою «Щодо інцидентів з укусами», Мао писав: «Ну і що? Хороші люди пізнають один одного через укуси, а погані люди заслуговують на те, щоб бути вкушеними хорошими людьми...».
Друзі, які належать до мого покоління, незмінно зазначають, коли я згадую, що народився 18-го серпня: «Ей, так це була річниця першого прийому хунвейбінів главою Мао». Але наступні місяці та роки були вибірково забуті, особливо самими хунвейбінами. Це люди, які, подібно членам «Гітлерюгенд», перевернули свою криваву сторінку історії і ніколи не оглядалися назад.
Згідно Ван Юциню — автору книги «Жертви Культурної революції», після того, як Мао прийняв представників хунвейбінів і проінструктував їх у методах «войовничої боротьби», понад 1700 чоловік були побиті, утоплені або ошпарені до смерті. Ще сто тисяч були виселені зі своїх будинків.
Протягом кількох місяців загальний рух під гаслом «революціонізуємо китайську культуру» і присвячений меті «покінчити зі старою культурою, старими традиціями та старими звичаями» бушував по всій країні. Ті, хто народився «поміщиками, заможними селянами, реакціонерами, поганими елементами і правими особами», стали першими жертвами. Відчайдушно намагаючись урятувати власне життя, цілі сім’ї добровільно знищували своє майно, а також древні картини та написи.
Випадки «спалювання книг і закопування представників інтелігенції у землю живцем» мали місце і до цього, але ніщо не було більш радикальним, ніж руйнівна сила, вивільнена Мао. Незабаром древні будівлі були перетворені на руїни. Трупи історичних особистостей, таких як Чжан Чжідун — високопоставлений чиновник часів династії Цин — було ексгумовано, і тіла, які розкладаються, залишили гнити на деревах.
Зрештою, будь-яка людина — від президента до середньостатистичного громадянина — могла бути розкритикованою, затаврованою «демоном-волом і духом змії», зазнати гонінь і бути засудженою до смерті. Люди вбивали інших, щоб захистити Мао, і засуджені до страти кричали «Хай живе Мао» на шляху до смерті.
У провінції Гуансі, де мали місце одні з найстрашніших випадків насильства, близько ста тисяч чоловік було вбито у липні і серпні 1968 року. В офіційному документі про наслідки Культурної революції в Гуансі в списку вбитих зустрічається багато немовлят. Автор Чжен І повідомляє, що тільки у повіті Усюань понад 100 людей з’їли, тому що пожирання ворогів було єдиним способом довести любов до Мао. Печінку, очі та мозок виймали у ще живих жертв.
Мао розпочав ще одну хвилю переслідувань у 1968 році. У незліченних випадках «самогубств» люди були просто побиті до смерті або позбавляли себе життя, коли страждання ставали нестерпними. У Пекіні випадки смерті мали місце в основному в районах із деревами та озерами. Ван Юцинь повідомляє, що 4-го листопада чотири тіла було знайдено в озері Літнього палацу. Усього 63 особи було вбито в престижному Пекінському університеті.
Мао помер із прагненням знищити китайську культуру. Тільки в ході його Культурної революції було вбито близько двох мільйонів чоловік, підірвано традиції, викорінено духовні та етичні цінності, розірвано сімейні узи та знищено відданість громаді. Люди, які пережили це, намагаються запечатати власну пам’ять, оскільки біль гірша, ніж куля в серці, переповнює їхні душі.
Найгірше те, що злочини проти цивілізації Мао, на відміну від, скажімо, злочинів Гітлера, тривають і до сьогодні. Комуністична партія досі використовує його методи ідеологічної обробки, і його спадщина, як і раніше, офіційно шанується. Його портрет і тіло досі перебувають на площі Тяньаньмень у Пекіні, а його обличчя на банкнотах можна знайти в гаманці кожного китайця, у багатьох із яких батьки, діти і дорогі люди загинули під його ножем.
Недивно, що китайський народ ставиться до політики з сумішшю обережності й страху. Громадські діячі витрачають багато часу і зусиль на те, щоб не завдати образ Партії, відкрито рекомендуючи байдужість, як головний спосіб виживання. Минулого місяця я дивився телешоу за участю Хань Мейліня — відомого художника. У заключних коментарях він поділився з глядачами своєю мудрістю: «Хай живуть байдужі!».
Хань Мейлінь зазнав жорстокого переслідування під час Культурної революції. Його заяву зустріли вибухом оплесків в аудиторії.
Ма Цзянь — автор книг «Виробник локшини» та «Червоний пил». Після багатьох років вигнання він нещодавно повернувся до Китаю
