Коли ще вибори скінчились, а наші славнозвісні політики й досі скачуть — коаліцію створюють. А точніше — марнують дорогоцінний час: вже після наших виборів подібні процеси пройшли у Польщі, Ізраїлі та Італії, і там вже працюють над поточними державними проблемами.
А у нас широко і з помпою святкують День Європи на вулицях, а в тиші кабінетів царюють звичні азіатсько-московські порядки: звідти розповсюджуються чутки про зняття з посад і можливі призначення, там проводяться переговори та утаємничуються рішення.
А що маємо насправді? Тяганина зі створенням коаліції є чітким індикатором неспроможності або небажання політичних сил швидко узгодити свої дії заради полегшення життя громадян України, що, у свою чергу, є переконливим свідоцтвом нерішучості та слабкості ланок центральної влади.
Звісно, те, що відбувається є прямим наслідком відсутності загально-об'єднувальної ідеї, про яку українська влада торочить вже півтора десятка років. І в цих умовах вищим політичним керівництвом взято більш рішучий курс на євроінтеграцію, що не дуже подобається прихильникам приєднання (як мінімум, політичного) України (або її частини) до Росії, які досить сумлінно виконують завдання по відволіканню центральної влади від рішення зовнішніх питань шляхом утворення внутрішніх проблем. Наприклад, безвідповідальні рішення про надання російській мові статусу регіональної на рівні деяких обласних та міських рад. Звісно, що слабкий Київ бюрократично стурбований: сиплються заяви, прокурорські звернення, збираються наради, проводяться прес- конференції та брифінги... Наяву всі ознаки бурхливої діяльності. А результат брутального презирства центральної влади відомий заздалегідь — як мінімум, судова тяганина, відволікання часу та значних сил на штучно створену проблему.
У цій ситуації центральна влада, залишивши зайву балаканину, повинна прийняти закон або указ про використання державними службовцями виключно державної мови під час виконання службових обов'язків (у інший час та у випадках відповідних звернень відвідувачів вибір мови спілкування не обмежується). У найпершу чергу, це повинно торкатися тих держслужбовців, які призначаються на посади вищими державними установами. Виборні ж посадовці, як, наприклад, депутати, обирають самі, чи користуватись пільгами держслужбовців і отримувати державне жалування, чи не отримувати відповідних бюрократичних пільг за використання на робочому місці так званої регіональної мови.
Повертаючись до післявиборної ситуації, ми можемо досить впевнено стверджувати, що жоден із сучасних політичних лідерів в Україні не має харизматичних рис. (Хоча окремо можна поставити лідерку БЮТ, враховуючи, що певним чином їй заважає тягар минулої економічної діяльності.) У повній відповідності з тезою про трьох гетьманів, наші політики дуже болісно сприймають питання персоналій. При цьому наш «пластиліновий» Президент, здається, у дусі своїх попередників віддає перевагу майбутнім політичним розрахункам замість рішучих спільних дій на користь усієї України.
Кожен час затягування створення спільної команди однодумців працює проти держави: всі бачать, як політична невпевненість використовується і всередині країни, і ззовні. Негайно об'єднуватись, не чекати крайнього строку, бо часу на розкачку вже немає. Напрями наступу підготовлено. Треба лише визначити час. І діяти.
