Свою персональну виставку, що відкрилася в галереї «Срібні дзвони», київська художниця Галина Бодякова назвала «Світ несказанний…».
Любителі систематизації можуть розділити роботи Галини Бодякової на живопис та графіку (виділивши в окремий розряд «змішану техніку») або, наприклад, на реальні та казкові історії. Тоді вийде, що казкові — це про Конячку та її шоколадку («Шоколадка»), про Кота в окулярах («Ішов сніг»), про Равлика («Хороший настрій»), про Тигреня («Бруснична галявина»), про Зайченя та Вовка («Колискова») — і ще про «всіх, всіх, всіх», простодушних та добродушних. А реальні історії — це про Дівчинку, яка мріяла стати балериною («Біля дзеркала»); або про Дівчинку та її Хмари («Серпень»); або про Дівчинку та Сніг («А сніг іде»); або про чудовий вечір, коли здійснилися абсолютно всі мрії — і поруч з теплим морем з'явилася ковзанка у вогниках («Summer Time»). Однак розділення таке — абсолютна і, за великим рахунком, нікому не потрібна умовність. Тому що у продовженні історії про Дзеркало або про Хмари цілком міг виникнути й Лев («Я з тобою»), а головній героїні ніщо не завадило перетворитися на «Принцесу піскових замків». Зрештою, сама Галина Бодякова пише казку (коли — довгу, коли — в кілька рядків) практично до кожної своєї роботи. І лише іноді добра та мудра художниця раптом замовкає перед своєю роботою, немовби збентежена її щемлячою пронизливістю («Жулька»).
