З ім’ям цієї людини пов’язана ціла епоха в історії української металургії. Видатний український вчений академік Борис Iзраїлевич Медовар був людиною надзвичайної енергії та працездатності. 29 березня 2006 року виповнилось 90 років з дня його народження. Помер вчений 2000 року, залишивши створену ним наукову школу, унікальні винаходи та вражаючу кількість наукових публікацій — понад двох тисяч.
Життєвий і науковий шлях академіка Б. Медовара був непростим, але з цікавими поворотами долі, які розкривають його унікальність як людини та вченого. Народився він 1916 року, напередодні революції, в Києві, у сім’ї службовця. Людина свого часу, офіцер- танкіст, що воював на фронтах Великої Вітчизняної війни, Б. I. Медовар вважав металургійну науку справою свого життя.
Науковий шлях вченого умовно можна поділити на два періоди — «зварювальний» та «металургійний». Перехід iз одного періоду до іншого відбувся наприкінці 1950 р. — у цей час з’явилася технологія електрошлакового переплавлення (ЕШП) — головний та улюблений винахід Б. I. Медовара. Дослідження щодо ЕШП вчений проводив цілеспрямовано, залучаючи до цієї справи своїх учнів. Наукові проблеми, пов’язані з ЕШП, до кінця життя були головними для Медовара. Хоча на початку лунали голоси про те, що ЕШП нікому не потрібне і займатися їм не варто, час усе розставив на свої місця. Сьогодні досягнення ЕШП є основою для багатьох технічних галузей, зокрема, енергетики, а патенти на технологію придбані багатьма світовими металургійними гігантами. Вагомий внесок вчений зробив також у виробництво сталі для військової техніки.
Промисловці цінували роботу вченого за особливий підхід: в основі будь-яких наукових експериментів та нових теорій завжди були потреби виробництва, технологів та працівників заводів. До цього ж Медовар привчав і учнів: зробив винахід — проведи експеримент, і не в кабінеті над папірцями, а на заводі. Послухай, що скажуть виробники, — наука не повинна відриватися від потреб промисловості. Незважаючи на жорсткі вимоги Медовара-вчителя, його стрімкий потяг до нового в науці та оптимізм притягували до нього молодих науковців. Недарма серед учнів академіка — сотні кандидатів та кілька десятків докторів наук.
Ще одна характерна риса Медовара-вченого, на жаль, притаманна небагатьом: академік ніколи не боявся ділитися своїми ідеями з іншими. Навпаки, завжди наполягав на всебічному обговоренні усіх питань із колегами й навіть конкурентами. Iнтереси науки — понад усе.
Так було все життя, так було і в 2000 р. Колегам по роботі здавалося, що без «шефа», як називали його підлеглі, все зупиниться у прямому сенсі — відділ припинить існування. Чудовий оратор, він умів надихнути їх на новий етап роботи навіть у періоди труднощів і завжди знаходив вихід із, здавалося б, безнадійної технічної проблеми. Ні про який вихід на пенсію Медовар не мав і гадки. I усі якось звикли до того, що він вічний. Бо у свої 85 академік був такий, як завжди: енергійний — зранку і до вечора на роботі, веселий з колегами, активний у створенні нових ідей. До останніх днів він продовжував активну наукову роботу.
Найгірше, що може спіткати вченого, — це забуття. Можна із впевненістю сказати, що академіковi Медовару воно не загрожує. Його ідеї та винаходи пройшли випробування часом. У відділі «Фізико-металургійних проблем електрошлакових технологій», створеному 1965 року на базі лабораторії зварювання аустенітних сталей в Iнституті ім. Патона, працюють інженери-металурги, з яких три доктори і два кандидати технічних наук. Усі вони є учнями знаменитого вченого. Першим керівником відділу був сам академік НАН України Б.I. Медовар, а сьогодні відділом керує його син — доктор технічних наук Лев Борисович Медовар. Для нього головне — продовжувати та розвивати батьківську наукову справу.
