Президент Віктор Ющенко своїм указом затвердив черговий Цільовий план дій Україна — НАТО на 2006 рік, виконання якого покладено на уряд. Президент зобов’язав усі державні органи, відповідальні за виконання Цільового плану, регулярно та у визначені терміни звітувати про виконання документа Національному центру з питань євроатлантичної інтеграції та Міністерству закордонних справ, які у свою чергу мають доповідати про стан справ Президентові. Аби зробити процес виконання Цільового плану публічним і дати можливість кожному оцінити наслідки співпраці України з НАТО, Віктор Ющенко доручив Державному комітету телебачення й радіомовлення України інформувати громадськість про хід та виконання заходів Цільового плану, повідомила прес-служба Президента. Щорічний Цільовий план співпраці з НАТО Україна укладає в рамках підписаного 22 листопада 2002 року загального Плану дій Україна — НАТО. Цей документ включає в себе досить широкий спектр завдань: реформа Збройних сил України та встановлення громадського контролю над ними, законодавче забезпечення діяльності Служби безпеки України, крім того, низка економічних реформ, підтримка наукових проектів. Уже цього року очікується, що Україна перейде на новий рівень співпраці з Альянсом, підписавши План дій щодо членства в НАТО. Щоправда, поки що стовідсотково про його укладення не можуть сказати ні в Києві, ні в Брюсселі. За великим рахунком, усе залежатиме від зусиль майбутнього уряду, від того, наскільки нові міністри будуть віддані реалізації цього курсу. Про майбутнє євроатлантичної інтеграції України — у коментарі.
Сергій ДЖЕРДЖ, заступник голови Громадської ліги «Україна — НАТО»:
— Чи залежатиме реалізація євроатлантичної інтеграції України від «кольору» майбутньої урядової коаліції? Чи можливий відхід від цього курсу?
— Євроатлантична інтеграція України — це настільки важливий елемент зовнішньої політики України, що вона повинна продовжуватись незалежно від «кольору» коаліції. До парламенту потрапили серйозні люди, які повинні поставити такі важливі завдання для української держави вище своїх дрібних політичних амбіцій і стереотипів. Відходу від цього курсу не буде. Я передбачаю два варіанти. Можливо, все поступово розвиватиметься, як раніше, або ж станеться певне уповільнення інтеграції. Цей напрям для України неминучий і важливий. Серйозні люди — експерти, політики — визнають, що НАТО — це те середовище, яке гарантує Україні, в першу чергу, безпеку й сталий економічний розвиток. Від України НАТО, практично, нічого не вимагає. Оскільки НАТО є міжурядовою угодою щодо безпеки, то для України не так складно виконати певні умови й набути членства в НАТО. Ефект від цього надзвичайно великий в усіх сферах життя.
— Чи випадкове підписання указу Президентом саме після виборів, але до формування парламентської коаліції?
— В Україні важливі державні завдання в економіці, зовнішній і внутрішній політиці повинні прийматися й підписуватися незалежно від будь-якої «погоди». Є певна етапність підготовки документів державними службовцями, фахівцями, які розуміються на тому, що вони роблять. Президент підписує ці документи. Якщо вони не готові, то чекають, поки вони пройдуть певний, етап підготовки. А якщо оглядатися на посівну, сніг, вибори, то ми можемо взагалі загальмувати й не приймати жодних рішень. Тобто я не думаю, що підписання указу Президентом пов’язане зі згаданими подіями. Є чітка державна політика, й службовці, які займаються цими питаннями, послуговуються саме цими пріоритетами. Вибори — це кон’юнктурний процес. Політики, які займаються виборами, говорять виборцям те, що ті хочуть почути. Якщо ми будемо орієнтуватися на цю невелику групу суспільства — кандидатів у депутати — і коливання їхніх позицій, то ми не приведемо Україну до того розквіту, якого хочемо досягти.
— Наскільки високі шанси того, що наступного року Україна співпрацюватиме з НАТО в рамках Плану дій з набуття членства, а не за щорічним Цільовим планом?
— Це залежить від двох моментів — від позиції України, від того, наскільки вона в цьому сенсі солідарна, і для цього нам, звичайно, потрібна максимальна наближеність поглядів Президента, уряду та Верховної Ради. Але є й інша сторона — НАТО, яке, з одного боку, — організація, а з другого — це об’єднання країн-членів. Кожна країна має свій голос і приймає власне рішення щодо України. З рішень кожної із 26 країн складається спільне рішення НАТО. Їхнє бачення й підхід також важливі для України, тому не варто вважати, що лише нашого бажання достатньо. Але це не надскладне завдання. Досягнення консенсусу всередині НАТО можливе, але країни-члени будуть дивитися на позицію України. Тому чітка, консолідована позиція Києва сприятиме прийняттю більш швидкого позитивного рішення щодо України.
