Джиммі Картер чотири роки тому був удостоєний Нобелівської премії миру. Він був американським президентом із 1977 по 1981 рік Цією премією були відзначені його заслуги в мирному врегулюванні в різних країнах — від Гаїті до Північної Кореї. Цього разу він висловлює свою думку щодо врегулювання конфлікту між Ізраїлем і Палестиною.
Понад чверть століття ізраїльська політика суперечить політиці Сполучених Штатів і міжнародної спільноти. Захоплення Палестини Ізраїлем перешкоджає укладенню всебічної мирної угоди на Святій Землі незалежно від того, чи мають палестинці офіційний уряд — на чолі з Ясиром Арафатом або Махмудом Аббасом, або з президентом Аббасом і партією ХАМАС, що становить більшість у парламенті та Кабінеті міністрів.
Стійка позиція США, починаючи з адміністрації Дуайта Ейзенхауера, полягає в тому, що кордони Ізраїлю збігаються з кордонами, встановленими в 1949 році, і з 1967 року загальноприйнята Резолюція ООН 242 вимагає залишення Ізраїлем окупованих територій. Ця політика була підтверджена навіть Ізраїлем у 1978 і 1993 рр. і підкреслена всіма американськими президентами, в тому числі й Джорджем Бушем. Будучи членом «квартету», до якого входять також Росія, ООН і Європейський Союз, він схвалив «дорожню карту» для створення миру. Але Ізраїль офіційно відхилив її основні засадні умови з явно недопустимими поясненнями та передумовами.
Зі схвалення Ізраїлю Центр Картера спостерігав за всіма трьома виборами в Палестині. Під контролем авторитетної комісії, що складалася з президентів коледжів і відомих юристів, усі вони були чесними, справедливими та мирними, а їхнi результати були прийняті як переможцями, так і переможеними.
ХАМАС контролюватиме Кабінет міністрів і офіс прем’єр-міністра, але Махмуд Аббас збереже всі повноваження та владу, якими користувався Ясир Арафат. Він все ще очолює ОВП (Організацію Визволення Палестини), єдину палестинську організацію, визнану Ізраїлем, і від імені цієї організації може мати справу з ізраїльськими керівниками, яких не контролює ХАМАС. Він недвозначно підтримав «дорожню карту» «квартету». Опитування, проведені після виборів, показують, що 80% палестинців усе ще хочуть укласти мирну угоду з Ізраїлем, а близько 70% підтримують Аббаса на посаді президента.
Ізраїль оголосив політику ізоляції та дестабілізації новому уряду (можливо, до нього приєдналися й Сполучені Штати). Обраним на виборах чиновникам відмовлять у дозволі на пересування, робітникам із ізольованого Сектора Газа заборонять в’їзд до Ізраїлю, і докладають усіх зусиль, щоб блокувати отримання грошових коштів палестинцями. Спеціальний представник «квартету» Джеймс Уолфенсон запропонував, щоб країни-донори допомагали палестинському народу, не порушуючи антитерористичних законів, що забороняють переказувати грошові кошти безпосередньо ХАМАС.
У найближчому майбутньому найкращий підхід — послухатися поради Уолфенсона, дати можливість улагодити ситуацію в Палестині та чекати результатів виборів в Ізраїлі, що відбудуться наприкінці цього місяця. У цей час ХАМАС хоче зміцнити свою політичну перемогу, зберегти внутрішній порядок і стабільність та утриматися від будь-яких контактів з Ізраїлем. Це буде трагедією — особливо для палестинців — якщо вони підтримуватимуть тероризм або потуратимуть йому.
Найбільшою перешкодою для укладення мирної угоди є колонізація Палестини Ізраїлем. Коли я став президентом, на Західному Березі і в Секторі Газа жили лише кілька сотень поселенців, але уряд партії Лікуд розширив поселенську активність після того, як я пішов у відставку. Президент Рональд Рейган засудив цю політику і знову підтвердив, що Резолюція 242 залишається «основою мирних зусиль Америки на Близькому Сході». Екс- президент Джордж Буш навіть загрожував скоротити американську допомогу Ізраїлю.
Хоча президент Білл Клінтон доклав великих зусиль для налагодження миру, величезний приріст поселенців стався під час його правління — до 225 тисяч, головним чином у той час, коли прем’єр-міністром був Ехуд Барак. Їхня краща офіційна пропозиція палестинцям полягала в тому, щоб вивести 20% із них, залишивши 180 тисяч у 209 поселеннях, що охоплюють близько 5% захопленої землі.
Показник 5% — вельми оманливий, оскільки сусідні області зайняті або окреслені для розширення; шосе з’єднує поселення один iз одним і з Єрусалимом, а широкі магістральні смуги забезпечують воду, злив, електрику та комунікації. Ці хитромудрі стільники ділять увесь Західний Берег на численні фрагменти, часто непридатні для житла або навіть просто недосяжні.
Нещодавно ізраїльські керівники ухвалили рішення в односторонньому порядку — без участі США або палестинців — про вихід із Сектора Газа як перший крок. Будучи обмеженим та ізольованим без доступу до повітря, моря або Західного Берега, на сьогодні Сектор Газа є нежиттєздатним в економічних і політичних відносинах.
Майбутнє Західного Берега здається таким же похмурим. Особливо непокоїть зведення Ізраїлем величезних бетонних роздільних стін у населених областях і високих огорож у сільських районах, розташованих повністю на палестинській території, що часто заходять далеко вглиб, щоб зайняти більше землі та поселень. Стіна призначена для того, щоб повністю оточити усічену Палестину, а мережа роздільних автомагістралей перетинатиме те, що залишилося від Палестини, щоб з’єднати Ізраїль із річковою долиною ріки Йордан.
Це ніколи не буде прийнятним ні для палестинців, ні для міжнародної спільноти та неминуче збільшить наростаючу напруженість і насильство всередині Палестини й спричинить сильніше обурення й ворожість із боку арабського світу по відношенню до Америки, яку вважатимуть відповідальною за скрутне становище палестинців.
Кілька років тому тимчасово виконуючий обов’язки прем’єр-міністра Ехуд Олмерт й інші звернули увагу на те, що довготривала окупація Ізраїлем буде дедалі складнішою в міру того, як відносна кількість єврейських громадян зменшується з демографічного погляду як в Ізраїлі, так і в Палестині. Це зрозуміле більшості ізраїльтян, які також вважають цю домінуючу роль спотворенням своїх стародавніх моральних і релігійних цінностей. Протягом багатьох років опитування громадської думки послідовно показують, що близько 60% ізраїльтян вітають відхід із Західного Берега в обмін на постійний мир. Подібним чином переважна кількість як ізраїльтян, так і палестинців хочуть знайти надійне рішення, прийнятне для обох держав.
Протягом останніх кількох років збільшилася кількість жертв серед цивільного населення, оскільки окупаційні війська ввели жорсткіший контроль. Із вересня 2000 року по березень 2006 року 3982 палестинця і 1084 ізраїльтянина були вбиті під час зіткнень, і серед них багато дітей — 708 палестинських і 123 ізраїльських.
Немає сумнівів у тому, що компроміс із палестинцями може привести до повного визнання арабським світом Ізраїлю та його права жити у мирі. Всеосяжне зобов’язання арабського світу стримати подальше насильство та підтримувати добробут палестинського народу подолає будь-яку незгідливу політику партії ХАМАС або будь-якого терористичного угруповання.
Після закінчення багатьох років я бачив, як відчай і розчарування переростали в оптимізм і успіх, і навіть тепер ми не повинні залишати надію на постійний мир для ізраїльтян і свободу та правосуддя для палестинців, якщо шануються три основні принципи:
1. Право Ізраїлю на існування — і життя в світі — має бути визнане та прийняте палестинцями й усіма іншими сусідами.
2. Не можна миритися з вбивством невинних людей унаслідок вибухів бомб терористами-смертниками або з іншими актами насильства.
3. Палестинці повинні жити у мирі та з гідністю, а постійні ізраїльські поселення на їхній землі є основною перешкодою для реалізації цієї мети.
Колишній президент Сполучених Штатів Джиммі Картер очолював мiсiю спостерiгачiв вiд центру Картера/Національного демократичного iнституту пiд час січневих виборів у Палестині
