СТИЛЬНI ХЛОПЦI
Iнтрига була в тому, що Ерік був музикантом знаменитого в 80-ті оркестру «Chikc Corea Electric Band», який був дитям Чіка Коріа (учня великого Майлса Девіса). Разом з метром Марієнталь записав кілька альбомів, які стали класикою стилю ф’южн («сплав» — джазу і року). Загалом, Ерік мав безпосереднє відношення до грандів джазу, а отже, і сам мав бути майстром екстракласу. Фото на буклеті усміхненого, спортивного чоловіка викликало додаткову цікавість у дам. Ажіотажу в Міжнародному центрі культури і мистецтв не спостерігалося, але публіка прийшла.
I ось на сцені з’явився «РадіоБенд»: півтора десятка музикантів у фраках. Їхній керівник Alex Fokin виглядав менш консервативно: на ньому були рубіновий светр Diesel і чорні шкіряні брюки. Сивий йоржик і невеликі стильні окуляри. Манера триматися у Фокіна також була більш розкутою (я б навіть сказав дещо нахабною), що підкреслює його лідерство.
Почали хлопці з композиції «Anaconda». Це було відмінною інструментальною штукою, але не більше. Потім вони бахнули відомий хіт 1983 року рок-групи «Yes» — «Owner Of A Lonely Heart». Відтворили вони його з достатньою мірою схожості, замінивши вокальні партії духовими.
На манеру гри Олександра Фокіна (синтезатор), мабуть, серйозний вплив мав колишній патрон Марієнталя — Чік Кореа. А може, ще більшою мірою інший гранд ф’южн — клавішник Хербі Хенкок (також «випускник» оркестру геніального трубача Майлса Девіса), оскільки він робить аранжування на синтезаторі, що імітують (певною мірою) трубу.
За цією музикою вгадується відображення дисонансів великого індустріального центра. Його споживацького голоду, його конвеєрного пристрою. Звичайно, про все повідомляється не без іронії. Фокін, як мені здається, працює в тому ж ключі, тільки менш темпераментно. Частину «чорного» джазу з’їдає схильність «білих» до роздумів (робимо поправку на «горе з розуму»). Проте сам цей напрям потребує стильності (тут потрібен профі- рівень) і це Олександру вдається. (Для чого, напевно, в українських реаліях треба докласти титанічних зусиль).
Хоча у виконанні «РадіоБенду» всі ще багато залишається «машинного». Навіть бас-гітарист — без відриву від партитури. Бракує почуття! Це все одно що займатися коханням, зазираючи до Кама Сутри... Проте в четвертій композиції непогане соло на трубі видав Валерій Щериця (заслужений артист Білорусі). Річ вийшла жаліслива, з відтінком ностальгії.
На сцену вийшла молода молдавська співачка Iрина Костіна в червоно-чорній, облягаючій сукні. Її фігура справила гарне враження на чоловічу частину зали. Співала вона дещо скуто, а рухалася навпаки — досить еротично.
«Funky Cha-Cha» остаточно підбадьорив залу. Фанк, зі своїм характерним ритмом, взагалі несе могутній сексуальний заряд і навіть трохи автоматичне виконання такої музики змогло донести до публіки солоний присмак флірту.
З’явилася вокалістка «РадіоБенду» Ольга Нека — в чорній сукні з яскраво-червоними трояндами. Її виконання було набагато більш емоційно-вільним, ніж у попередниці. Духова секція, що була підхльоснута співачками, до дев’ятої композиції непогано розгойдалася. А штучка «Stop By Monie’s» вийшла вже неприкрито пристрасною!
Останній номер у першому відділі «РадіоБенду» був жорстким інструментальним фанком і хоча техніка оркестру дозволила з ним упоратися, за артистичністю вони дещо не дотягли. Ще трохи і — плазма б запалала. Трохи не вистачило напруги!
АМЕРИКАНСЬКА ДОПОМОГА
Після антракту в цій частині колектив був значно посилений Еріком Марієнталем. Дуже вчасно на сцені з’явився стрункий, високий (фото в проспекті не обмануло), атлетичної статури артист, що зовні схожий на Джо Дассена. Він по-американському променисто усміхався.
На ньому був звичайний темний костюм і вельми невибагливі черевики (наприклад, у оркестрантів взуття було лакованим). Проте коли він задув у свій тенор-саксофон — емоційно все змінилося. Могутній тиск його хрипких пасажів неможливо був ігнорувати. Після вибухового соло в середині першої речі звучання саксофона стало більш тягучим, а потім обірвалося на фантастично ніжній ноті. Публіка заревіла! Ерік, що називається, «дотиснув» народ. Те, що намагалися зробити в першому відділі його українські колеги.
Після «підключення» Марієнталя концерт перейшов на новий енергетичний рівень.
Звичайно, загалом американський саксофоніст сповідує нічим не примітний мейнстрим (основний напрям), без авангардних або новаторських відкриттів, повторюючи напрацювання великих попередників, але на цьому полі — він чудовий гравець. Можна відзначити і гумор, який органічно присутній в його композиціях. Ймовірно, саме таким чином виявляється його власний характер.
Ерік грає заплющивши очі, навколо них зірками розходяться зморшки. Він стоїть біля самого краю сцени, широко розставивши ноги, і самозабутньо відносить нас кудись своїм магічним повітряним потоком...
Ведучий Олексій Коган повідомив у перерві між композиціями подробиці біографії американця. Виявляється, у складі «Chick Corea Electric Band» той об’їздив, з гастролями 65 країн. Небагато на світі артистів, які можуть похвалитися таким унікальним естрадним досвідом.
У композиції «Sugar» у нього зав’язався музичний діалог з Валерієм Щерицею: підбиваючи один одного, вони стали майстерно вибудовувати спільну гру. Їх рвані фрази нагадували або жартівливу сварку, або якусь експресивну розмову. Коли музиканти потрапляли в унісон — це особливо «брало».
Заокеанський гість потім віртуозно свінгував («розгойдував» мелодію) по черзі з клавішником, гітаристом, альт- і тенором-саксофоністами — цими двома зовсім молодими хлопцями: Євгеном Афанасенком і Павлом Гузєєвим.
Суперечачи своїй зовнішності школяра-акуратиста, Євген раптово видавав такий бурхливий каскад акордів, що в «буйстві» майже не поступився американцю. Однак з ким би Ерік не змагався (умовно), це нагадувало літак-винищувач, що спустився з висоти, щоб «поспілкуватися», політати поруч з «турбогвинтовими» братами. Але як тільки «діалог» припинявся, він миттєво стрімко злітав у верхні шари, демонструючи реактивну потужність свого таланту.
Восьма композиція другого відділу Джо Завінула «Mercy, Mercy, Mercy» стала кульмінацією шоу. До Марієнталя приєдналися і трубач Валерій Щериця і співачка Ольга Нека. Утрьох вони повністю «пішли у відрив», викликавши вдячні овації залу! Через деякий час народ став аплодувати стоячи. Це був тріумф!
ОБМIН ЛЮБ’ЯЗНОСТЯМИ I ЛЮБОВЯМИ
Музиканти вдячно кланялися, Ерік вивчив два слова російською і українською: «спасибо» і «дякую». I старанно відтворював їх у паузах під оплески і добродушний сміх. Усією своєю поведінкою і виглядом Ерік являв собою образ ідеального американця: гарний хлопець, не без гумору, можливо, не дуже глибокий, але зате легкий і простий у спілкуванні. I, зрозуміло, сильний! Ерік настільки переконливий у всіх своїх іпостасях: прямо як американець з рекламного ролика.
Як подарунок йому було вручено вишиванку. Ефектна дівчина у срібній сукні урочисто винесла її на сцену. Двозначно підморгуючи, вони пішли за лаштунки. Через деякий час звідти радісно виплигнув Ерік уже у вишиванці, яка на ньому мала відмінний вигляд.
Пишаюся, що до мене першого дійшло (якщо все одно захоплено ревемо), чому б не попросити ще цієї музичної «страви»? I замість «браво», заволав «на біс!» Клич було підхоплено!
Музиканти, порадившись з хвилину, знову грянули «Mercy, Mercy, Mercy». Зал, наелектризувавшись, повернув частину душевної енергії артистам, і вони виконали цю подячну штучку з ще більшим ентузіазмом! Трійця: Марієнталь, Щериця, Нека — перевершили себе! Поряд заслужено сяяв і Олександр Фокін, цілком задоволений своїми підопічними.
Народ розходився глибоко задоволений, жваво обговорюючи почуте і побачене. Коган жартівливо зазначив насамкінець, що у кого буде бажання і гроші, може піти на наступний виступ Еріка, який скоро відбудеться в Каліфорнії. Не знаю, як буде там, а у нас свято вдалося!
