Українська політика стає все жіночнішою. Як через особливості поведінки наших політиків-чоловіків, які, як запевняє політолог Віктор Небоженко, дуже жіночні за вдачею — «багато говорять, багато смакують дрібних деталей, розпочинають з якихось образ і лише потім підходять до серйозних проблем, якщо не стомляться й не зголодніють». Так і через вихід на політичну сцену все більшої кількості яскравих представниць прекрасної половини. Нинішня виборча кампанія обіцяє закріпити цю тенденцію.
Дискусії навколо прийняття закону «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» тривали з 1999 року. І лише через шість років народні обранці зуміли знайти компроміс і ухвалили закон «рівноправності». Затяжне «народження» законопроекту, який ставить на рівні позиції чоловіків і жінок, пов'язане з незгодами нардепів. Парламентарії умовно розділилися на дві групи: одні вимагали узаконити жіночі путівки до великої політики внесенням відповідних доповнень до Закону про вибори народних депутатів. Інші вимагали розширити рамки законодавчого табу щодо жіночої присутності не лише в політиці, але й у всіх інших сферах громадського життя. Та наполягали на затвердженні не поправок і доповнень, а прийнятті окремого закону про рівність чоловіків і жінок.
Ще одним каменем спотикання на шляху прийняття закону стали суперечки про кількість представниць прекрасної половини людства у виборчих списках. Думки парламентаріїв розділилися: деякі критикували авторів законопроекту, вимагаючи надати жінкам не третину, а половину місць у партійних списках. Політичні «жінконенависники» твердили що і 30% — велика честь для дам і наполягали на зниженні квоти. Але в кінцевому підсумкові перемогли ті нардепи, які говорили, що запровадження спеціальних квот принизливе для жінок: в ухваленому законі немає й натяку на конкретну кількість жіночих квот. Сказано лише про те, що жінки та чоловіки мають рівні права бути обраними до різних органів влади, а політичні партії зобов'язані передбачити жіноче представництво у своїх виборчих списках.
Словом, народні обранці, навіть ті, хто вважає, що жінка і депутатська діяльність — несумісні речі, змушені посунутися: представниць слабкої статі в новообраному парламенті буде на порядок більше. Партії і блоки, які беруть активну участь у нинішній кампанії, взявши до уваги новоспечений законопроект, активно розбавляють свої списки. Політолог Андрій Єрмолаєв вважає, що гендерний акцент у виборчих списках — це зовсім не данина ухваленому законові чи політичній моді: «Є реальні підтвердження, що жінки-політики на порядок успішніші і продуктивніші, ніж чоловіки-політики. Більшість нинішніх політиків-лідерів є дітьми радянської номенклатурної системи — і з погляду поведінки, і за способом реагування на події. Ці люди, як правило, поважають начальство, часто не знають, що сказати в його присутності і просто підтакують. За таких обставин жінки, які тривалий час були поза політикою і не обтяжені номенклатурними рефлексами, виявилися більш ефективними та сміливими».
«Сьогодні в кожній партії є жінки, які, будучи не лише символом, але і драйверами, набагато цікавіші, ніж їхні політичні вожді», — говорить А. Єрмолаєв. Жіночий політичний успіх, за словами політолога, підтверджують історії Юлії Тимошенко, Валентини Семенюк, Раїси Богатирьової.
У той же час політолог Антоніна Колодій вважає, що при такій громадській активності, яку виявляють українські жінки, їхній зайнятості у ключових галузях науки та освіти, в політиці їх не репрезентовано належним чином: «Наші чоловіки ніяк не можуть і не хочуть зрозуміти, що політиці пасує жіноче обличчя. Можливо, в цьому є і частка нашої провини: жінки недостатньо наполегливі на шляху до владного олімпу. Навіть деякі мусульманські країни обігнали нас у цьому плані».
Кожне десяте місце у своєму списку «нашоукраїнці» віддали представницям прекрасної половини (10,77% списку НУ). У кулуарах говорять, що позаштатний лідер «НУ» Віктор Ющенко особисто коректував список, розбавляючи глав облдержадміністрацій і міністрів Вірою Ульянченко, Ксенією Ляпіною, Лілією Григорович, Тетяною Мокріді, Іриною Геращенко… А в першій п'ятірці «Нашої України» місця надали співачці Руслані й телеведучій Ользі Герасим'юк. Партія Регіонів одне з топ-місць свого списку надала омбудсменові Ніні Карпачовій. Усього в списку регіоналів 10,5% жінок. Друге місце Опозиційного блоку «НЕ ТАК!» відведено лідерові «жіночої» партії (ВПО «Жінки за майбутнє») Валентині Довженко, далі список також прикрашають представниці цієї політичної сили (усього в ньому 26,8% представниць прекрасної половини людства). Народний депутат Тетяна Самойлик посіла четверту позицію в лавах комуністів, а Валерія Заклунна «забронювала» шосте місце. Комуністи подали до ЦВК список, що складається з 443 кандидатів у депутати, з них 18,7% — жінки. Про свою готовність поєднувати службу у фонді Держмайна з партійною діяльністю заявила Валентина Семенюк, яка прикрасила своєю присутністю список соціалістів. У списку СПУ «жіноча» частка становить 14%. Лідер блоку свого імені Володимир Литвин вирішив: висувати — так королеву… І віддав друге місце в списку «народників» Софії Ротару, яку, відверто кажучи, дуже важко уявити в залі Верховної Ради. Аж дві представниці прекрасної половини в першій п'ятірці списку блоку «Євген Марчук — «Єдність», причому одна з них — Валентина Гошовська — лідер «жіночої» партії «Солідарність жінок Україні».
У черговий раз вирішила пробитися до парламенту і прогресивна соціалістка Наталя Вітренко, яка створила блок «Народна опозиція». До речі, вона веде за собою до Верховної Ради найбільш значний загін «політичних амазонок» — 40,6% списку. Блок Вітренко — не єдина політична сила, яку веде до парламенту жінка. Першими номерами в списках своїх партій і блоків виступають лідер партії «Віче» Інна Богословська, лідер блоку НДП Людмила Супрун і ще трійка менш відомих лідерок.
Ну і, звичайно ж, БЮТ. Мабуть, немає сенсу аналізувати список Блоку Юлії Володимирівни. Адже вона в будь-якому разі затьмарить усіх своїх соратниць (а їх 15,5% від загального числа кандидатів). Та й працювати, як признається сама Тимошенко, вона любить більше з чоловіками. «Жіночність, яка може призвести до кровопролиття», — так схарактеризував Юлію Тимошенко сатирик Михайло Жванецький. До речі, він належить до розряду чоловіків, які схвалюють присутність жінок у політиці. Говорить, що свого часу пропонував Аллі Пугачовій позмагатися за президентське крісло Росії й дуже жалкує, що вона його не послухалася.
Безперечно, до матріархату в майбутньому парламенті ще дуже далеко, але крига скресла, і компанію політичних «холостяків» незабаром прикрасять депутати в спідницях і на підборах. Нині в українському парламенті лише 25 жінок, а це приблизно 5% депутатського корпусу. У наступному парламенті, якщо врахувати прогнози соціологів і частку жінок у прохідних частинах прохідних списків, їхня кількість може зрости вдвічі.
Чи відіб'ється це на якісній роботі Верховної Ради і яким чином? Чи допомагає жінкам у політичній діяльності їхній відмінний від чоловічого життєвий досвід? З цими запитаннями «День» звернувся до деяких кандидаток у народні депутати.
ЖІНОЧА ПОЛІТИКА В ЦИФРАХ
Усього за списками 45 партій і блоків до Верховної Ради балотуються 1459 жінок (це приблизно 19% усіх кандидатів). Переважно це дами у віці від 41 до 50 років (майже третина).
Країнами-рекордсменами, де жіноча квота в парламенті становить 40—50% жінок, є Норвегія, Данія і Швеція. За даними Міжнародного парламентського союзу, за кількістю жінок у вищих ешелонах влади із 172 країн Україна посідає лише 152-е місце.
ДУМКИ
Валентина ДОВЖЕНКО, лідер Всеукраїнського політичного об'єднання «Жінки за майбутнє» (блок «НЕ ТАК!»):
— І жінки, і чоловіки в Україні єдині в одному: необхідності якнайшвидшого досягнення політичної стабільності. Без цього неможливе ні економічне зростання, ні розвиток соціальної сфери. Неможливе також і нормалізування цін, постійне підвищення яких не лише не дає можливості хоч якось планувати майбутнє, а й просто нормально існувати. На даний момент саме відновлення стабільності — завдання номер один, яке й має вирішитися на нинішніх виборах.
Поки що саме жінки, на жаль, залишаються однією з найвразливіших частин суспільства. Не може не обурювати значно збільшений останнім часом рівень їхньої дискримінації. Так, сучасній українці дуже важко суміщати статус молодої матері й, скажімо, професійну кар'єру. З передвиборними поїздками я побувала вже в 17 областях країни, й не було міста, в якому не доводилося б чути подібних скарг. Жінки, наприклад, розповідають, що, як тільки роботодавцю стає відомо про їхнє майбутнє материнство, керівництво, не бажаючи платити передбаченої законом допомоги, правдами й неправдами намагається їх звільнити. Жінкам-підприємцям, які мають свій дрібний бізнес, держслужби відмовляються виплачувати горезвісні вісім тисяч гривень, встановлені молодим мамам, — сама, мовляв, впорається. Від загрози звільнення не застраховані ні ті, хто має малолітніх дітей до шести років, ні навіть багатодітні матері.
Тож присутність жінок у політиці необхідна передусім для того, щоб на законодавчому рівні регулювати питання захисту дитинства, материнства тощо. Цим питанням, зокрема, присвячено серйозний розділ виборчої програми нашого блоку «НЕ ТАК!».
Бути жінкою, в тому числі в політиці, однозначно легше, ніж чоловіком. Адже ми в разі необхідності можемо ввести в дію приховані свої резерви: чарівливість, разючу працездатність, завзятість у досягненні наміченого.
При цьому в сучасному суспільстві жінці реалізувати себе в професійному плані складніше, ніж чоловіку. Так, жінки часто отримують менше, ніж чоловіки на аналогічних посадах. Однак саме представниці прекрасної половини людства володіють підвищеним почуттям відповідальності за майбутнє країни, за те, що відбувається, за майбутнє дітей. І це, вважаю, є головною рушійною силою розвитку нашої держави.
Людмила БЕЗПАЛЬКО, генеральний директор ЗАТ Науково- виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (блок «Євген Марчук — «Єдність»):
— Жінці в нашій країні зайняти керівну посаду дуже непросто. Я в радянський час «пробивалася», а тоді всі питання вирішувалися за чаркою. Я ж у подібних застіллях не брала участі, тому багато тем були для мене закритими.
Гадаю, й зараз із гендерним питанням в Україні не краще. Хіба що в бізнесі жінки потихеньку відвойовують свої права. А що стосується переваг жінки-керівника, то, звісно, жінки м'якіші, людяніші, ніж чоловіки. Хоча бувають винятки: м'які чоловіки й жорсткі жінки.
Валентина СЕМЕНЮК, голова Фонду Держмайна, кандидат у народні депутати від Соціалістичної партії України:
— Я, в першу чергу, фахівець, і тим, що я жінка, намагаюся не зловживати у своїй професійній діяльності. Якби це робила, то ніколи не стала б на один рівень із чоловіками.
Як жінка, я більше до серця приймаю людські біди. Але я по-чоловічому вперта. Хоч як би було важко, я ніколи не складаю руки й намагаюсь знайти вихід із будь-якої ситуації. Вважаю, багатьом мужчинам бракує моєї настирності. Мій покійний чоловік казав про мене: «Якщо прив'язати їй до ніг камінь і кинути до річки, вона буде кричати: «Відв'яжіть, бо я ще не все зробила».
