Нещодавно ватиканська інформаційна агенція Zenit мала інтерв’ю з сестрою Марією — директором Римського інституту св. Домініка, доктором філософії. Головною темою обговорення була можливість нормального міжконфесійного та міжрелігійного співіснування, зокрема, спільного навчання громадян нашої планети. Іншими словами — проблема толерантності. Це є дуже чутлива суспільна квітка, яку багато хто «сповідує» й афішує, але найчастіше тільки до тих пір, поки його віра чи погляди знаходяться «зверху». Наведені нижче думки сестри Марії з Риму ще раз засвідчують, що повага до інших, до їхніх поглядів і віри не з’являється сама собою чи в результаті декларацій або обіцянок — толерантність треба плекати, виховувати з дитинства, що є зовсім не простою й не завжди вдячною справою. Зазначимо, що Римський інститут св. Домініка має 400 студентів із 50 країн, у тому числі християн різних конфесій, мусульман, а також атеїстів.
Інтерв’ю з сестрою Марією дає відповіді на такі суттєві, суспільно вагомі запитання, вирішення яких шукає сьогодні також Україна. Ось деякі з них.
— Яку роль відіграють католицькі школи в мультирелігійному суспільстві в часи глобалізації? Яким чином можна формувати освітні й виховні програми за умов, коли учні чи студенти належать до різних релігій або є атеїстами? Які методики необхідні для навчального процесу? Яким чином можна працювати із студентами різних конфесій і одночасно залишатися католицьким навчальним закладом? Які проблеми тут виникають, як ці проблеми вирішуються? Що є найбільш важливим, головним у навчанні та вихованні молодих людей?
Почнемо з відповіді сестри Марії на останнє запитання: «Найбільш важливим підходом до процесу освіти є всебічне виховання людини (учня, студента), а не тільки академічні курси з різних предметів. Дуже суттєво й те, що саме такий підхід співпадає з побажаннями більшості батьків, незалежно від їхньої релігійної приналежності. Інститут св. Домініка робить усе можливе для того, аби донести до кожного учня загальнолюдські фундаментальні цінності, які випускник забере у своє майбутнє доросле життя. Виховання студента, як правило, спирається на його життєвий досвід і на ті звички, які він набув удома, у своєму звичному оточенні. Ми не «переплавляємо» молоду людину, не відриваємо її від уже набутого досвіду, а спираємося на нього. Тим більш, що релігійна проблема завжди є й залишається проблемою особистості».
Одне із основних завдань інституту, якому приділяється дуже велика увага, полягає у тому, щоб навчити учнів жити разом — у спільноті. Адже інші люди завжди відмінні від нас; навіть тоді, коли належать до тої самої національності, не згадуючи вже людей іншої раси чи релігії. І дуже важливо переконати кожного учня у тому, що інший завжди заслуговує на пошану при всіх його відмінностях. Навчити цьому не просто, це одна із найскладніших проблем виховання людини, адже людині не легко приймати й сприймати те, чого вона не розуміє в інших: звички, одяг, реакції на ті чи інші події, переконання, віру тощо.
Отже, Римський інститут приділяє дуже багато уваги вихованню поваги до іншої людини, як такої. І поступово, в процесах навчання й спілкування, поведінка, реакції учнів змінюються — вони розкриваються один перед одним, навчаються слухати й поважати своїх колег, починають мати спільне між собою, цікавитися іншим. Для педагогів це дуже нелегка робота, так само, як нелегким є нормальне співіснування різних людей у цьому світі. І чим більша різниця між людьми, тим більш важке завдання стоїть перед учителем. Але дуже велика втіха для педагога бачити, як змінюється поведінка дітей, як вони дійсно об’єднуються навколо спільного для всіх. Тільки в дуже нечисленних випадках в інституті спостерігаються прояви расизму. Частіше бувають дискусії, а не презирливе відчуження чи ворожнеча між учнями.
Цікаво й те, що навіть вивчення релігії не є невирішальною проблемою в домініканському інституті, хоча тут дійсно є підстави для запитань та дискусій. Наприклад, майже завжди повстає запитання: «Чому католики, християни, а не мусульмани є завжди правими? Хто є суддею?» — «Але ми, — каже сестра Марія — поважаємо мусульман та їхню релігію іслам і ніколи не займаємося «перевербовкою» студентів, тобто прозелітизмом. А якщо учень-мусульманин хоче брати участь у катехизації (вивчати основи католицизму), ми завжди звертаємося до його батьків за дозволом. Тому впевнені, що поважаючи різниці у світоглядах і віруваннях, ми нуртуємо екуменізм.
Загалом, в інституті існує велика повага до свободи переконань наших учнів. Так, коли учень походить із атеїстичної родини, то ще при реєстрації й прийомі до інституту батьки інформуються про те, що вивчення релігії є частиною навчальних програм. Якщо батьки з цим погоджуються, то діти атеїстів вивчають цей курс — як заради релігійної культури, так і для того, щоби не бути ізгоями. Так само поводяться християни-некатолики. А хто не згоден, то має обирати інший заклад.
У багатьох інших випадках, однак, право вибору надається учням. Так нещодавно представників інституту було запрошено на аудієнцію до Римського Папи Бенедикта VI. Учні-мусульмани були також запрошені — за бажанням. І вийшло так, що мало хто з них відмовився — більшість забажала взяти участь у цьому «сімейному» святі аlma mater. Через те, що їм подобається школа, що вони мали право вибору й що викладачі з повагою поставилися до будь-якого їхнього рішення.
Загалом, повага до учня — то перша й найважливіша річ, якої ніколи не буває забагато в будь-якій школі. Повага в найширшому сенсі цього слова. Це не тільки прийняття інших iз усіма їхніми відмінностями й дивакуватостями. Повага — то ширше поняття, яке включає й навколишнє середовище й, зокрема, устаткування інституту й урахування найбільш болючих проблем свого співрозмовника тощо.
Пані Марія говорить у своєму інтерв’ю також про проблему персоналу інституту, якості поведінки вчителя, яка оцінюється рівнем його стосунків iз учнями, зацікавленістю в успіхах молодих людей, переживання їхніх проблем як своїх. Адже можна знаходитися в аудиторії й бути відсутнім водночас, на що негайно реагують студенти.
Можливо, саме такі багатоконфесійні школи можуть у майбутньому стати запорукою релігійного миру, релігійної толерантності.
