Єдиний в Україні Державний музей іграшки — унікальне місце. Маленькі та дорослі чоловіки годинами розглядають стенди з потягами та плавзасобами. А приватні колекціонери нерідко вмиваються слізьми, благаючи керівництво музею: «Продайте мені цю машинку!» Тут «мешкають» дивовижні ляльки і плюшеві ведмедики, які були дитячими улюбленцями не одного покоління українців. Серед експонатів — перший вітчизняний трансформер, етнографічні сувенірні ляльки і симпатичні радянські пупси. Колекція музею налічує близько 10 тисяч найрізноманітніших серійних та авторських іграшок 30–90-х років. Майже 700 з них будуть представлені у новій експозиції, присвяченій першій річниці існування музею. Її урочисте відкриття призначене на 20 лютого, але «День» запросили відвідати її раніше.
Збирати незвичайну іграшкову «спадщину» почали ще у 1936 році за відповідним розпорядженням Раднаркому. До новоствореної колекції потрапляли як контрольні зразки, що запускалися у серійне виробництво, так і новаторські цікавинки, яким стати масовими не судилося. Згодом експонати почали дарувати. Гордість музею — сторічний пупс-африканець у старовинній хрестильній сорочці, презентований сім’єю видатного українського ученого Юрія Богомольця. Нерідко старенькі, але дійсно цінні іграшки до музею приносять відвідувачі. Викинути на смітник пошкоджену бабусину ляльку чи дідів пароплав просто не піднімається рука.
Окрема виставкова зала відведена унікальній народній іграшці. Тут представлені ляльки та фігурки iз найрізноманітніших природних матеріалів: глини, соломи, дерева, лози та навіть сиру. Певно, генетична пам’ять все-таки дається взнаки: серед найменших відвідувачів народна іграшка користується неабиякою популярністю. У період найсучасніших комп’ютерних ігор та роботів діти все ще залюбки граються звичайними дерев’яними кониками.
«Для будь-якої дитини іграшка — не просто забавка. Це її перший підручник. Вона формує загальне уявлення про красу, художній смак, світогляд. Тому обирати її треба обережно», — зауважує директор Державного музею іграшки Людмила Гладун.
З питаннями щодо безпеки іграшок до екскурсоводів музею нерідко звертаються молоді матусі. Вони навіть утворили своєрідний «клуб» і обмінюються здобутою інформацією по електронній пошті.
«Аби придбані іграшки не завдали дитині шкоди, купувати їх варто у спеціалізованих магазинах, — каже Людмила Валентинівна, — і обов’язково перевіряти наявність сертифікатів на запропоновану продукцію. Ще один важливий момент — етикетка. На ній вказується саме та вікова адресованість, яка відповідає фізичним і психологічним параметрам іграшки». Вітчизняна сертифікована продукція проходить неодмінну експертизу на безпечність хімічного складу в Міністерстві охорони здоров’я та Госпотребстандарті. «Для того, щоб потрапити на прилавки магазинів, іграшка має відповідати ще й певним психологічно-педагогічним стандартам, — розповідає відповідальний секретар Міжвідомчої художньо-технічної ради з іграшок та навчально-наочних ігрових посібників при Міністерстві освіти і науки Людмила Мартинюк. — Іграшка допомагає дитині сприймати світ, виховує. Очевидно, що фіолетовий ведмідь iз салатовими вухами, помаранчевою мордою і блакитними лапами нічого, окрім поганого смаку, дитині не прищепить. Плюшеві мікроби чи кат у криваво-червоній мантії з чорною сокирою у руках теж навряд чи позитивно відіб’ються на дитячій психіці».
Окрім психологічної неякісні, піратські іграшки можуть завдати дитині й безпосередньої фізичної шкоди. Дітям до трьох років не рекомендується давати іграшки з великою кількістю дрібних деталей. Тягнути до рота все, що потрапляє в руки, для малят у цьому віці цілком природно. То ж різні коліщатка та інші дрібні деталі неодмінно опиняються у дихальних шляхах дитини. А неякісно зроблені навіть суцільні пластмасові фігурки просто розвалюються. Крім того, прилавки стихійних ринків завалені брязкальцями з гострими небезпечними краями кромки. Хоча розраховані вони на дітей віком усього до року! На найближчій іграшковій розкладці не складає великої проблеми придбати, приміром, іграшковий автомат Калашнікова, який на досить великій відстані пробиває пляшку.
Людмила Мартинюк згадує, як одного разу на психологічно-педагогічну експертизу принесли жахливого монстра. Виявилося, що, окрім підозрілої зовнішності, потвора мала ще й незрозумілий хімічний склад: на руках від іграшки залишався слиз iз їдким запахом. «Обов’язковій сертифікації підлягає все вітчизняна та імпортна іграшкова продукція, звісно, за умови, що в країну вона ввозиться легально, — наголошує Людмила Володимирівна. — Та як показує практика, майже 90 % імпортних іграшок на вітчизняні прилавки потрапляють незаконно».
Іграшка —маленька модель світу. Саме тому кажуть: якщо робити її в поганому настрої — вона ніколи не вийде. У колекції Державного музею іграшки всі ляльки і фігурки напрочуд гарні. Певно, зроблені з душею. Певно, тому й не старішають. «Дивись, онучко, отака була у мене лялька! Давно, у дитинстві», — радіє перед одним зі стендів зворушена бабуся. Певно, в середині неї досі живе дитина, яка, на щастя, ніколи не подорослішає!
