Потрібен господар,

Системної кризи в сільському господарстві країни загалом і Криму, зокрема, ще немає. Але передумови для цього, гадаю, виявити можна. Селянство й аграрний сектор — основа держави, ґрунт для всякого благополуччя, в тому числі в промисловості та гуманітарній сфері. А в Україні зараз існує кілька локальних криз, головною причиною яких стала відсутність ефективного державного впливу на сільськогосподарське виробництво. Я маю на увазі не дрібне втручання й командування селянами: що, де та як сіяти, а повна відсутність науково обґрунтованої стратегії в галузі сільського господарства, бездіяльність, умисна відстороненість держави від проблем селян, які в ринковій стихії виявилися найбільш знедоленим класом нашого суспільства. Це призвело до того, що село виживає саме по собі та як може. Звичайно, шлунки в селян не порожні значною мірою за рахунок присадибних ділянок, але село вразила жорстока соціальна криза — в селах немає медичного обслуговування, там ніде вчитися, нікуди піти у вільний час. Ми правильно зробили, що ввели приватну власність на землю і роздали землю тим, хто її обробляє, але зроблено це було вже тоді, коли в селі залишилися лише люди старшого віку. Земля багато в чому належить саме їм і здається в оренду, оскільки ці люди вже фактично не в змозі її обробляти. І добре ще, що земля попадає в тривалу оренду. Але все одно орендарі ніколи не забезпечать такої продуктивності праці, а головне — такого догляду за землею, як власники, фермери, наприклад. Словом, прийшов уже час повернути землі її товарну сутність.

Водночас фермерський спосіб виробництва, з погляду його організації, не може порівнятися за ефективністю з великими багатогалузевими сільськогосподарськими підприємствами різної форми власності, які б включали в себе весь природний цикл — рослинництво, виробництво кормів, тваринництво, переробка та збут продукції. У процесі реформування аграрного сектору ми роздрібнили такі господарства. Інакше, звичайно, й бути не могло, але, вважаю, нові господарства саме цього типу стануть локомотивами галузі, а фермери зможуть проводити від 5 до 10 відсотків продукції — не більше. Лише великі господарства, багатогалузевий характер яких може убезпечити їх від випадкових ризиків, зможуть ефективніше впроваджувати досягнення передової науки й більш ефективні технології, сорти, породи, способи обробки землі та переробки продукції.

Посередникам вигідно й надалі експлуатувати село, закуповуючи в селян сировину за монопольно низькими оптовими цінами й «наварюючи» на переробці та роздрібній торгівлі. Ситуація й самопочуття селян зміниться лише тоді, коли сам виробник створить у себе повний цикл: припустимо, отримане зерно, молоко та м’ясо перероблятиме сам на своїх же підприємствах і пропонуватиме споживачу у власній же оптовій або роздрібній торговій мережі. Це готовий сир, йогурти, ковбаси й інші м’ясні делікатеси, різні сучасні продукти. Тільки при такій системі селянин — чи то фермер, чи то великий агрозавод — буде з прибутком і зможе заробити гроші на розвиток.

Україна — багата аграрна країна. І просто гріх говорити про системну кризу на наших родючих землях. Парадокс у тому, що ми дуже стихійно переходили до ринку, й цей період уже надто затягся. Державі потрібно терміново розробити стратегію, забезпечити всі її складові та надати селу режим найбільшого сприяння в освоєнні ринкових форм господарювання.

КОМЕНТАРІ

Олексій ВАСЮТА, фермер (село Дергачі, Харківська область):

— Сьогодні селянин дивиться телевізор і бачить, що 60% м’ясо- молочного експорту в Росію закрито, ціни на приймальних пунктах молока впали. А з продажу молока нині живе, як мінімум, одна чверть сільського населення. Закупівельна ціна впала, і це одразу поширює негативні процеси в селі. Люди розуміють, що раніше за літр молока вони могли щось купити, а зараз це щось утроє поменшало. Така ціна молока була 4 роки тому, коли ціни на все інше були також у два-три рази нижчі. За продане молоко тепер нічого не можна купити. В результаті страждають селяни — найбідніше населення України — молока в приватному секторі виробляється все більше, а користі від нього — все менше. Не виключаю масового вирізання худоби. До того ж восени рекордно впали ціни на зерно, а це значить, що сільського виробника взагалі не вважають за людину. Всім, хто виступає у Верховній Раді, найголовніше нагодувати місто, щоб був дешевий хліб і всі були задоволені. Містам дають, так би мовити, хліба та видовищ. Але при цьому нікого не хвилює така обставина: щоб забезпечити низьку ціну на хліб, треба понизити рівень життя селянина, пришвидшити занепад села. Політиків зараз хвилює тільки те, щоб ціни на продукти не піднялись до виборів. Опозиція тим паче нічого не буде робити, щоб допомогти працівникам сільського господарства, бо цей занепад їй на руку. Для них, чим гірше люди живуть, тим краще. Чого тільки коштували селянину і національному виробнику взагалі ініціативи щодо закупівлі закордонного м’яса, цукру задля пониження ціни на внутрішньому ринку. Доки буде такий підхід до селян, доти і будуть передумови до системної кризи.

Сергій МАНЯК, голова асоціації фермерів Вінниччини:

— Криза в сільському господарстві неминуча. Її створюють штучно. Мета — земля, а доведення сільського господарства «до ручки» — це метод, за яким вона досягається. Не підтримувати сільське господарство вигідно для колишніх і майбутніх земельних магнатів. Землю скуплять за безцінь, але перед цим її знецінюють. Землі не обробляються, сільськогосподарська продукція постійно втрачає ціну, і це — одна з передумов кризи, що веде до практично дармового викупу земельних паїв.

Іван СТЕФАНІШИН, заступник голови Львівської облдержадміністрації з питань сільського господарства:

— За старих часів нинішні морози не справили б впливу на врожай. Але ми просто не були готовими до цього. І, як наслідок, маємо незадовільний стан озимих, який, безумовно, вплине на загальну ситуацію в сільському господарстві, а отже, — на заробітну плату і всі подальші справи. На щастя, ми вже встигли придбати за старими цінами 70 % мінеральних добрив. Якщо вдасться вирішити хоча б на початок весняних робіт ще й проблему пального, то все буде більш- менш нормально, бо буде проведено весь належний комплекс робіт. А ще сподіваємося на допомогу держави, адже цього року у Верховній Раді ухвалено сприятливий для села бюджет. З нього Львівщині буде виділено, сподіваємося, не менше 80 мільйонів гривень, тоді як обласний бюджет передбачає на програми агропромислового комплексу 10 мільйонів. Це також значно більше, ніж було минулого року. Плюс — серйозна програма соціально-культурного розвитку села, яка є важливим чинником для розвитку.