«Жіноча» тенденція на ТБ особливо чітко проявилася протягом останнього тижня. Причому жіночі обличчя на телеекранах набувають тепер індивідуальності та «рельєфу». Це вже не маловпізнавані матусі, які ратують за щасливе дитинство та сите майбутнє. Тепер усе жорсткіше та яскравіше. Нинішнім «статс-дамам» від політики вже не подобається образ одомашненої гейші чи просто ефектної жінки, вони хочуть бути самураями, рятівниками нації, на самкінець — провидицями. Залишилося тільки наситити жіночу політрекламу текстами типу «зніму пристріт із української політики», «позбавлю від вінця безгрошiв’я», «приворожу депутатів партійного списку такого-то до проблем виборців назавжди».
Утім, жіноча тема присутня не лише в інформаційних чи рекламних матеріалах. Подивіться на сучасні серіали. Тільки по ICTV — Каменська — раз, Даша Васильєва — два, Євлампія Романова — три. А ще нянька Віка плюс «народжена некрасивою» Катя на «1+1», і ще, ще, ще... Утім, документальні героїні, може, не такі дотепні й не настільки смішні та безглузді, але й людяніші, і фактурніші, й хоробріші. От, наприклад, Наталя Вітренко в сюжеті підсумкової «ТСН» («1+1»). І собачку блохастого, якого гріла за пазухою дівчинка, що просила милостиню, погладила-пожаліла, і грошей на її лікування дала, і про своїх чотириногих улюбленців устигла розповісти, і навіть показала, де і які кісточки («найдешевші») для своїх собак купує. Зовсім інакше подавала себе Юлія Тимошенко в агітаційному фільмі, що відкривав «прем’єрний показ» подібних агіток на УТ-1. Оцінок, за зрозумілими причинами, давати не будемо, можна відзначити тільки одне: очевидно, що за задумом творців цього витвору населення країни повинне зрозуміти — слово «месія», виявляється, жіночого роду!
А що стосується сильної половини політичного людства, то якось навіть найдужчі її представники виглядають не такими вже й сильними. Яскравий приклад — Віталій Кличко. Думалося, що його нещодавній перший досвід участі у «Свободі слова», коли досвідчені політичні балакуни, які зібралися там, зніяковіло мовчали, слухаючи його невиразні промови, чомусь навчить нашого прославленого боксера. Але, на жаль, останній його вихід на публіку у «Йду на Ви» («1+1») показав, що рано, ой рано вийшов він на політичний ринг. І навряд чи його прихильникам варто заспокоювати себе й нас тим, що в порівнянні з усіма іншими боксерами наш Кличко — просто-таки златоуст. І дарма журналісти намагалися пояснити йому, що його відверті зiзнання типу «некомпетентний, тому коментувати газові питання не буду» гарні для спортсмена, але неприйнятні для політика. Здається, вдалий політичний досвід нинішнього губернатора Каліфорнії він вважає прийнятним для сучасної України і щиро вірить у те, що й у нас у політиці просто популярності достатньо. Нам би їхні проблеми, вірніше, їхня відсутність (на наш погляд), нам би таку ж налагоджену й устояну систему, може, так би воно й було. А поки Кличко-політик викликає якщо не жалість, то співчуття, що, погодьтеся, навряд чи відповідає тому ефекту, на який розраховувала партія, що його підтримала.
Зовсім не по-чоловічому виглядали й деякі учасники останньої програми «Свобода слова» на ICTV, протягом якої потрібно було визначити, скільки ж чесних людей прийде в парламент. Дозована відвертість — по суті, те саме, що й імітація відвертості. Але все, що потрібно для рейтинговості програми, було — й артистична емоційність, і «праведний гнів», і демонстративні образи. І все-таки не відпускало відчуття, що в кожного запрошеного гравця в рукаві залишився недоторканний картковий запас. Судячи з натяків і напівнатяків, що звучали, ніхто серйозно не зацікавлений у тому, щоб викласти приховане на ігровий стіл. Буде образливо, якщо серйозна проблема чистоти кандидатів у депутати потоне в таких публічних з’ясуваннях. Якщо, як повідомлялося в «ТСН», у парламент по партійних списках йдуть не тільки розшукувані Інтерполом люди, але зареєстрований навіть один негромадянин України й один, який одержав громадянство незаконно, це вже складає загрозу національній безпеці. Але наймоторошніше, що, виявляється, розшукувані по підозрі в злочинах громадяни мають законне право бути обраними, тому підстав для того, щоб виключити їх із виборчих списків, немає! Ну, не чи маразм? Однак у випадковість того що відбувається, зовсім не віриться.
А на «1+1» відбулася прем’єра нової програми Анатолія Борсюка «Чорним по білому». Сказати, що це зовсім щось нове, не можна. Кілька людей у студії після перегляду документального фільму обговорюють суспільно важливу проблему, цього разу — насильства над затриманими в міліції. Те, що це існує, вже ніхто, слава Богу, не заперечує. Але от що з цим робити, ніхто дотепер не знає. Цікаво, що начальник внутрішньої безпеки МВС зізнається, що точної статистики випадків знущань правоохоронців над громадянами немає, але «в поточному році винних у цьому затримали втричі більше, аніж у минулому». Якщо статистики немає, то як ці три рази вирахували? І навряд чи нас утішить той факт, що затриманих б’ють скрізь — і в Англії, і в США, і в інших благополучних країнах. Як зовсім не заспокоює й те, що, виявляється, «є визначена категорія людей, яким подобається бити безпомічних».
В іншому все було, як і тиждень тому — газовий детектив, роздуми варто чи ні нам дратувати північного «ведмедя» обіцянками вступити в НАТО, і взагалі — як поводитися у сформованій ситуації, як реагувати, якщо реагувати, на інформаційні наїзди стратегічної сусідки. Воно, звичайно, якби не вибори, такого загострення не було б. Щоправда, тільки до певного часу. І не загострення лякають, а нездатність наших державних мужів відповідати новому формату відносин із Росією. І відсутність до такої готовності в тих, хто може прийти їм на зміну.
