«ХАМАС ніколи не визнає статусу держави за Ізраїлем», — заявив учора лідер руху Халід Мішааль. Він знову запропонував Ізраїлю довгострокове перемир’я та заявив, що вестиме переговори тільки на таких умовах. Перемога фундаменталістської партії ХАМАС на виборах у Палестині матиме далекосяжні наслідки для регіону, в тому числі й абсолютно несподівані. Це насамперед свідчення цілковитого провалу традиційного палестинського керівництва у створенні певного політичної утворення. Палестина ще не держава, але вже неспроможна як така.
Від часу підписання в Осло в 1993 році угод між Ізраїлем й Організацією визволення Палестини палестинці користувалися обмеженою тимчасовою автономією. Безперечно, що нова Палестинська Автономія (ПА) прийшла до влади за важких умов, але який новий визвольний рух не стикається з серйозними труднощами, коли йому, зрештою, доводиться перебирати управління на себе?
ПА мала можливість закласти інституційні основи для дієздатної держави. Але замість того, щоб забезпечити населення необхідною інфраструктурою — економічним розвитком, добробутом, медичними послугами, житлом та реабілітацією біженців, — ПА з партією ФАТХ на чолі з Ясиром Арафатом при владі витрачала понад 70% свого скромного бюджету на дюжину служб безпеки та розвідки, які конкурували одна з одною, нехтуючи всіма іншими сферами діяльності. Вона створила названу арабською мовою державу- «Мухабарат» («служб безпеки») за дуже близькою подобою до панівної майже в усіх арабських країнах ситуації — Єгипті, Сирії, Саудівській Аравії, попри те, республіки вони чи монархії.
Вакуум, залишений ПА в інших сферах, у тому числі й соціальній, заповнила партія ХАМАС. Насправді, її популярність пов’язана не тільки з її фундаменталістською ідеологією та прихильністю до знищення Ізраїлю. Глибока повага палестинців до ХАМАСу була заслужена ще й тим, що ХАМАС справді працював для них, поки ПА розтринькувала свої кошти.
Поголовна корупція серед офіційного палестинського керівництва була не єдиною причиною, через яку від нього відвернулися так багато палестинців. ХАМАС відкривав кращі школи, дитячі садки, ясла на допомогу матерям, медичні центри, центри соціального забезпечення та програми для молоді й жінок — і все це разом із виплатою спеціальних допомог сім’ям терористів-смертників. На виборах ХАМАС отримав дивіденди завдяки тому, що зробив те, чого не змогла зробити Палестинська Автономія з ФАТХом при владі.
Запитання, чи стане ХАМАС за кермом уряду більш прагматичним і менш схильним до тероризму, залишається відкритим: така можливість правді існує, і не варто заздалегідь передрікати результат. Але з іншого боку, зовсім неясне й те, чи допустять передачу влади мирним шляхом нинішні органи Палестинської Автономії — особливо служби безпеки в їхньому розпорядженні. Насправді, прецедентів цьому не існує: ще ніколи в жодній із 22-х країн-членів Ліги арабських держав передача влади не відбувалася мирним шляхом.
Реакція Ізраїлю на перемогу ХАМАСу буде явно неоднозначною у зв’язку з проведенням 28 березня своїх власних виборів. Як відомо, уряд країни очолює тимчасовий прем’єр- міністр Егуд Ольмерт, у результаті втрати Аріелем Шароном дієздатності всього через кілька тижнів після відходу з «Лікуда» й заснування нової центристської партії «Кадіма» («Уперед»). Попри відсутність Шарона, «Кадіма» зберігає лідерство в опитуваннях громадської думки — згідно з останнім із них вона отримувала 44 із 120 місць у Кнесеті порівняно з 21 для Лейбористської партії та 14 для недобитків правої партії «Лікуд» на чолі з Біньяміном Нетаньягу. Успіх «Кадіми» пов’язаний із головною новиною, привнесеною Шароном в ізраїльську політику: успішним одностороннім відходом із Гази. Цей відхід ґрунтувався на переконанні, що прірва між позиціями ізраїльтян і палестинців дуже велика, щоб були можливі конструктивні переговори. Отже, Ізраїль повинен починати визначати майбутні кордони країни в односторонньому порядку, сподіваючись у результаті на переговори на пізнішому етапі.
Такої ж лінії дотримується й Ольмерт. Але перемога ХАМАСу дає підстави припускати, що прірви між ізраїльською та палестинською сторонами ще збільшиться, а шанси урегулювання за столом переговорів відступлять у ще дальше майбутнє. Це робить єдиним доцільним варіантом подальші односторонні кроки з боку Ізраїлю — такі як відхід із кількох конкретних районів Західного берега. Реальна робота з урегулювання конфлікту прийде на зміну утопічним надіям на його вирішення.
У регіоні, сповненому парадоксів, перемога ХАМАСу може сприяти новому: звісно, коли екстремісти по один бік барикад зміцнюють позиції, це грає на руку екстремістам по інший бік, спіралеподібно призводячи до небезпечних наслідків. Однак у цьому випадку перемога екстремістів із ХАМАСу може посилити не екстремістів партії «Лікуд», а, на превеликий подив, помірніших центристів із «Кадіми». Звісно ж, у такому результаті не можна бути впевненим, але це краще з того, на що тепер реально можна сподіватися.
Шломо АВІНЕРІ — професор політології в Єврейському університеті, в минулому — міністр закордонних справ Ізраїлю.
