Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Юрій БОЙКО: Економіку підбадьорить «індустріальний кулак»

1 лютого, 2006 - 00:00

Республіканець Юрій Бойко розробляє у блоці «Не Так!» економічну програму. В її основі лежить модернізація української промисловості. За її допомогою опозиціонери обіцяють вивести Україну в двадцятку розвинених країн світу. Юрій Бойко знає, що треба змінити в економіці та як провести необхідні політичні рішення.

— Юрію Анатолійовичу, ви увійшли до політичної сили з досить оригінальною назвою — Опозиційний блок «Не Так!»… Ваша позиція базується лише на критиці нинішньої влади?

— Як цивілізована опозиційна сила, ми критикуємо владу. Ми бачимо допущені нею помилки і не можемо мовчати про них. Адже що змінилося після виборів? Ми стали свідками численних криз. Від головної проблеми — різкого погіршення якості життя — громадян знову відволікають на другорядні теми: урядова криза, захоплення маяків або референдум з політреформи. Насправді ця ситуація мало відрізняється від базарної ситуації, коли в сум’ятті злодій голосніше за всіх кричить «Тримай злодія!».

— Важко сперечатися про те, що добробут українців погіршився. Але все-таки хотілося б почути вашу оцінку діяльності влади. Що ви вважаєте помилками?

— Одна з головних помилок — це кадрова проблема. «Помаранчева революція» завершилася банальною помстою тим, хто просто професіонально виконував свої обов’язки. Внаслідок кадрових чисток місця професіоналів зайняли дилетанти, і зараз ми пожинаємо плоди їхньої діяльності.

Низка штучно створених товарних криз допомогла одним набити кишені, а мільйони українців у результаті не встигали вслідкувати за зростанням цін то на бензин, то на м’ясо, то на хліб. До кінця минулого року ми стали свідками бездарно початої та бездарно програної газової кризи. Керівники енергетичної галузі захотіли перейти на грошові розрахунки з Росією, але заговорили про це, не прорахувавши всіх наслідків. У результаті ціна на газ для промисловості виросла на 30 відсотків, а для комунальної сфери — вдвічі.

Я скажу так: помилок припускається багато хто, але гірше за все тим, хто на них не вчиться. Сьогодні економіка — на грані катастрофи. Ми першими звернули увагу суспільства на наростання кризових явищ. Зараз про необхідність термінових заходів уже говорять усі, кому не ліньки.

А уряд тим часом замість вирішення нагальних проблем кинувся брати участь у передвиборних перегонах. Це свідчить про безвідповідальність влади.

— … та відсутність стратегії?

— Ні, не зовсім. Нещодавно Президент озвучив пріоритетні напрями розвитку. Судячи з його звертання, Ющенко та його радники приблизно уявляють собі, яким має стати українське суспільство. Та от за який рахунок провести соціальні реформи, де взяти кошти на перетворення — це краще знають професіонали від реального сектору.

— У чому ж полягає ваша пропозиція?

— Наша мета — об’єднати націю заради здійснення могутнього економічного прориву. Це може забезпечити модель економіки інноваційного індустріалізму. Не буду приховувати — це дуже амбіційний проект, подібна стратегія лежала в основі розвитку економік багатьох сучасних країн — лідерів світового господарства. Україна має все необхідне для того, щоб перетворитися з сировинного додатку на продавця високотехнологічних товарів та послуг. У нас є високий освітній потенціал, виробнича база. Не вистачає лише стратегічного мислення: ми ж десятиріччями розпорошуємо свої ресурси замість того, щоб обрати головний напрям економіки, вкласти в нього достатню кількість коштів і створити «індустріальний кулак» — групу національних та приватних корпорацій-лідерів, здатних самостійно конкурувати на світовому ринку.

— Які галузі, на вашу думку, можуть стати пріоритетними?

— Сьогодні третину українського експорту складає продукція металургії. Але метал — продукт стратегічний, він коштуватиме в десятки разів дорожче у вигляді готової продукції. Тому насамперед доцільно розвивати машинобудування. Ми повинні створити для цієї галузі відповідні умови: дешеві кредити, податкові пільги.

В Україні діє безліч наукових установ, багато які з них займаються розробками, перебуваючи, в буквальному смислі, на межі виживання. Але наука — це основа інноваційної індустріалізації. У певних умовах бізнесмени зрозуміють, що їм необхідний союз із ученими: для створення нових високотехнологічних продуктів потрібен замкнений цикл — від розробки ідеї до її реалізації.

— Прозаїчне запитання: а що отримає народ від цього?

— Економічна програма Опозиційного блоку «Не Так!» гарантує економічне зростання на рівні 8—10 відсотків, інфляція — 6—7 відсотків, зменшення за 5—7 років рівня енергоємності економіки в два рази. Такий стабільний розвиток, безумовно, дозволить поліпшити добробут українських громадян і дозволить досягти середнього розміру зарплати в 1500 гривень, пенсій — 800 гривень.

Тут усе логічно. Модернізація дозволить збільшити прибутковість промисловості. Малі міста відчують це у збільшених зарплатах та відрахуваннях до бюджетів. В умовах зростання виробництва підприємства конкуруватимуть за робочу силу. Бізнес вимушений буде більше інвестувати у своїх працівників. Зросте попит на освічених фахівців.

Тому влада і бізнес домовляться про збільшення фінансування освіти, медицини, сфери культури та мистецтва. У нових економічних умовах відбудеться сплеск розвитку науки.

— Як ви збираєтеся реалізовувати свій план? У кожної сили є своя програма, і кожна намагатиметься нав’язати саме її. Як ви «продавите» свою програму?

— Вважаю, що часи ручного управління давно минули, хоя як би дехто намагався їх повернути. Сьогодні технологія прийняття рішень ускладнилася, роблячи той чи інший крок, треба враховувати дуже багато інтересів. Сотні програм і стратегій так і залишилися на папері тому, що їхні творці не розуміли цієї простої істини.

Єдину можливість змінити економіку вбачаю в пошуку стратегічної згоди між суспільством (в особі уряду) та приватним капіталом (а також політичних сил та окремих політиків, які його представляють) щодо пріоритетів економічної політики на найближче десятиріччя.

— Можна конкретніше, що маєте на увазі під «згодою»?

— За світовим досвідом, ця згода може бути закріплена у вигляді національної програми і законодавчого акта на найближче десятиріччя.

Предметом домовленості повинні стати «100 інновацій» — перелік проривних інноваційних технологій, впровадження яких дозволяє провести ефективну реіндустріалізацію провідних промислових галузей за участю держави та приватного капіталу, із залученням внутрішніх та зовнішніх інвестицій.

— Схоже на «міжсобойчик» між олігархами. Ви так не вважаєте?

— Ні, в жодному разі. Замість державної підтримки пріоритетних напрямів приватний капітал повинен пообіцяти підтримувати обумовлені стандарти соціального розвитку — темпи зростання зарплат, рівень соціальних виплат, зміни в системі освіти та медицини.

— Виглядає як красива, але нереальна мрія…

— Згоден, в українській політиці не звикли тримати слово. Але причина не в низькій моралі, а в незрілості політичної системи. Домовленості діятимуть, коли для цього будуть створені спеціальні правила гри.

Тому ми свідомо виступаємо за політичну реформу. Нова редакція Конституції створює такі умови, в яких політичним силам, великому бізнесу просто доведеться домовлятися. Інакше на нас чекає хаос — розпуск парламенту, імпічмент Президенту, бездіяльність уряду та падіння довіри виборців. Навряд чи політики цього хочуть.

Блок «Не Так!» знає не лише, що треба робити в країні, але і як цього досягти. Тому твердо відстоюємо політреформу і шукатимемо компромісу з основними гравцями щодо пріоритетів економічного розвитку.

Павло ДЗЮБЕНКО
Газета: 
Рубрика: