Моя московська знайома, вельми молода особа (тобто — якраз із того сегменту адиторії, на який найбільше розраховують рекламісти), охарактеризувала «Денну варту» (підзаголовок — «Крейда долі») так: «Нудно. Руйнувань малувато». До руйнувань ще повернемося, але загальний настрій, принаймні в пресі й серед більш-менш досвідчених глядачів, дійсно не надто сприятливий для авторів фільму. Критикують «Денну варту», щоправда, не так інтенсивно, як «Нічну», яку навіть назвали свого часу «Ночной позор», але все одно — перепадає на горіхи і режисеру Тімуру Бекбамбетову, й сценаристу Сергію Лукьянченко. Щоправда, режисеру, як водиться в таких випадках, дістається більше — мовляв, не встиг за легким летом фантазії широко улюбленого письменника.
I, що цікаво — «Денна варта» при тому впевнено б’є всі рекорди касових зборів, заробляючи по два мільйони в день, і вже випереджає попередніх рекордсменів — «9 роту» і «Турецький гамбіт».
А ось і ще цікавіше: мені фільм... сподобався. Отакої!
А якже фон Трієр, Кіра Муратова, Джим Джармуш?
На щастя, вони тут абсолютно ні до чого.
Адже «Денна варта» — це не зовсім фільм, не зовсім кіно. Це, скоріше, продукт певної технології — ну, ось як нова марка автомобілю чи слабоалкогольного напою. Тобто відношення до мистецтва не має, але подивитись і скуштувати на смак приємно.
Що, власне, в першу чергу очікувалося від «Денної варти»? Що «вартові» будуть ще колоритнішими, їхнi «темні» супротивники ще вигадливішими, а двобої перших i других — ще більш неймовірними. Тобто — очікували крутих поворотів сюжету, класних бійок, але в першу чергу — спецефектів, спецефектів і ще раз спецефектів. I все це отримали.
Отже, між «світлими» та «темними» починається колотнеча, останні провадять мудровану комбінацію, аби схилити перевагу на свою користь. В центрі інтриги знову опиняється «нічний вартовий» Антон Городецький (Констянтин Хабенський), а ланцюжок подій призводить мало не до кінця світу. Ось, власне, ця нехитра драматургія і вимагає якнайбільше спецефектів.
Далеко не все пізнається у порівнянні, але жанрове, розважальне кіно — якраз саме той випадок. I порівнювати «Денну варту» треба не із взірцями на кшталт «Матриці» чи «Термінатора», а з контекстом. Тобто з пострадянським кіно (звісно, тою його частиною, що претендує розважати публіку — авторське зараз не беремо). Так от, слід визнати, що поки що воно вирізнялося тільки своєю злиденністю — причому не тільки у фінансовому забезпеченнi, але й у виконанні, у рівні ідей і технологій. Було проблематично навіть склепати більш-менш захопллючий сюжет, не кажучи вже про неодноразово згадувані спецефекти.
Так ось з огляду на це «Денна варта» виглядає якщо не блискуче, то солідно. Бо таких віртуальних розкошів на всій нашій спільній московсько-київсько-... (далі за списком столиць союзних республік) території ще не було. Напад Тамерлана на священну фортецю, стрибки у «присмерковий» вимір, розгніваний «темний» керманич Завулон (Михайло Вержбицький), що розбиває собою тролейбус, а потім шмагає околиці довжелезним дротом високої напруги, перегони на автомобілі по фасаду готелю «Космос», ну і, звичайно, ті самі фінальні руйнування — все намальовано без проколів, iз усіма реалістичними деталями, тінями, бліками тощо. Москва руйнується з розмахом, з певною лихістю навіть — чого варте лише «чортове колесо» з парку Горького, що котиться просто по центральних вулицях Білокамінної, або Останкінська вежа, що так неквапно, але переконливо накриває велетенськими уламками кілька кварталів. Ще жодного разу в російському кіно не руйнували Москву, та ще й у таких масштабах — і нарешті це сталося. Тут слід зазначити відрадний факт — значну частину спецефектів робили київські компьютерники, у титрах навіть позначена ціла знімальна група у нашому місті. Тут вже слід задуматися й нашим виробникам — маємо фахівців такого рівня, можуть будь-який фільм намалювати — а працюють традиційно на іноземців. Ну невже знову, щоб оцінити талановтих людей, треба дочекатися, поки вони виїдуть за кордон?
Звичайно, руйнувань могло б бути й більше — але й ці непогано зроблені, та і молодих режисерів, а також грошей для зйомок нових блокбастерів, у сусідній державі, здається, вистачає — так що цю проблему, мабуть, там найближчим часом вирішать.
А загалом — «Денна варта», звичайно, черговий фільм-атракціон, багатомільйонна іграшка. Проте забава насправді серйозна — адже тамтешні виробники саме такими картинами намагаються вчергове виграти у старовинних російських змаганнях — тобто наздогнати і перегнати Америку. Водночас — сподіваючись зберегти глибоко національний вираз обличчя. Ну то нічого, нічого. Адже рух — усе, кінцева мета — ніщо. Навіть нова іграшка швидко набридає, відправляючись на смітник забуття, тимпаче, що вже у продажу з’являється ще яскравіша, ще швидша, ще смішніша, але точно така ж порожня цацка. Чекаю — не дочекаюся.
