Прихильник Фіделя Кастро й Уго Чавеса, профспілковий діяч і колишній фермер Ево Моралес, святкує перемогу на виборах президента Болівії. Він стане першим в історії країни президентом-індіанцем. Моралес обіцяє легалізувати вирощування коки — основне джерело доходу для багатьох болівійців, — але не з метою виготовлення кокаїну, а як продовольчого продукту. У багатих ділових колах більшість вважає, що уряд Моралеса може відлякати іноземних інвесторів. Як передає Бі-Бі-Сі, ходять навіть чутки про необхідність вимагати більшої автономії або повного відокремлення багатого на паливні ресурси сходу. Тим часом проблеми, з якими стикається Болівія, — спільна біда багатьох країн світу.
Нещодавно в Болівії відкрили нове джерело багатства — природний газ, але завдяки цьому вона може стати ще однією жертвою так званого прокляття природних ресурсів. Ризик суттєвий. Базування своєї економіки на природних ресурсах сповільнює економічне зростання та збільшує рівень бідності й нерівності. Немає необхідності розглядати країни, розташовані в Африці або на Близькому Сході, для того, щоб зрозуміти суть проблеми. Болівії вистачає свого власного гіркого досвіду. мідні й олов’яні рудники виснажилися, і в залежних від них регіонах не спостерігається жодних ознак розвитку або благополуччя. Обвинувачення іспанських завойовників або ж економічних імперій ХХ століття не може приховати того факту, що величезні суми грошей були витрачені на фінансування корумпованих урядів, неефективної бюрократії, величезних і некорисних проектів із «розвитку», таких як будівництво промислових підприємств або ж гірничодобувних фабрик, а також на видачу величезної кількості субсидій, які виплачували потужним зацікавленим групам.
Понад 50 трильйонів кубічних метрів природного газу, а також очікування, що ведуть у помилковому напрямі, вже практично призвели до того, що такий зразок відсталості може реалізуватися в Болівії. Експортні поставки ще не почалися, але загроза того, що прокляття природних ресурсів справдиться, вже означилася.
Рух до соціалізму (MAS), очолюваний селянським лідером Ево Моралесом, обіцяє здійснити керовану державою модель індустріалізації, спираючись на доходи з продажу газу, частина яких буде спрямована на підтримку невеликих фермерських господарств, дрібних торговців і різних ремісників. Центральну роль у цьому проекті відводять уряду, який концентруватиме доходи та перерозподіляти їх для надання субсидій і «стимулювання» економіки.
Модель Моралеса, розроблена, ймовірно, з найкращих міркувань, дає надію найбіднішим верствам болівійського населення, але вона прокладе дорогу лише нездійсненим надіям — що не стане новим для Болівії. Але ж і через тридцять років після національної революції 1952 року дохід на душу населення в Болівії залишається практично на тому ж рівні, і при цьому нижче рівня бідності стійко перебувають понад 50% населення країни.
Болівійська модель розвитку під управлінням держави, швидше за все, приречена на невдачу, оскільки в цьому випадку знадобиться забезпечити сильну інституціоналізацію, універсальне громадянство та правове регулювання. Нічого з цього зараз у Болівії не існує. Це означає, що сконцентровані в руках держави гроші просто перерозподілятимуться за патримоніальними і клієнтурними принципами, розтікаючись по всіх щілинах із допомогою корупції та зазнаючи різних типів соціального тиску. Усе, що відводять на інвестування суспільних потреб, безсумнівно, безглуздо протринькають, оскільки, як показує статистика, всі проекти аналізують за визначенням співвідношення витрат-вигод, коли фінансування здійснюється за рахунок легких грошей, які щедро надає мати-природа. Обіцянки надання допомоги бідним і незаможним, які роздають усі кандидати, виявляться порожніми, як і вся інша риторика про правосуддя та справедливість, яку болівійці вже неодноразово чують протягом своєї довгої та сумної історії.
Найбільшим завданням для майбутнього уряду є визнання ризиків і небезпек, що їх несе прокляття природних ресурсів, і розробка нової креативної моделі розвитку, яка дозволить цього уникнути. Головний ворог приховується в глибоко вкоріненому менталітеті, звичках й усталених порядках.
Роберто ЛАСЕРНА — професор соціології в університеті Mayor de San Simуn (Болівія)
