Схоже, що громадянська війна повертається в Ліван. Хоч сьогодні там і не гримлять гармати, але вже близько року війна ведеться підступними методами боягузів-терористів. Визначних політиків, журналістів підло вбивають. Убивство визначних постатей призводить до розпачу і зневіри серед населення.
Після того як у лютому цього року було вбито екс-прем’єр- міністра Рафіка Харірі й разом з ним ще 18 осіб, кривавий каток терору в Лівані досі не вдалося зупинити. Наступними його жертвами стали відомий журналіст Самір Касир, колишній генсек Компартії Лівану Джордж Хауі. Покаліченими в результаті вибухів залишились депутат парламенту Мірван Хамада, нинішній міністр оборони Ільяс Мурр, журналістка Май Шід’як.
У результаті інших терактів загинули десятки пересічних людей. І все це протягом одного року. І ось остання жертва — Джубран Твейні, редактор популярної в арабському світі газети «Ан-Нагар» (до речі, в перекладі —«День»). Він і троє його охоронців загинули 12 грудня в результаті потужного вибуху на дорозі в східній частині Бейрута. Лише за день до цього Дж. Твейні повернувся з Франції, де перебував iз серпня, після того як отримав інформацію про те, що його ім’я стоїть першим у чорному списку терористів. 14 грудня, в день похорону Дж. Твейні, десятки тисяч ліванців заполонили вулиці Бейрута, вигукуючи антисирійські гасла і вимагаючи відставки президента Е. Лахуда.
Місцеві та іноземні аналітики роблять різні припущення щодо можливих убивць Дж. Твейні. Та обставина, що Дж. Твейні було вбито якраз у день, коли голова міжнародної комісії у справі розслідування вбивства екс-прем’єр-міністра Р. Харірі німецький прокурор Детлев Міхоельс представив Раді Безпеки ООН свою другу доповідь, дала підставу деяким арабським аналітикам стверджувати, що вбивство Дж. Твейні було скоєне з метою підштовхнути РБ ООН ухвалити жорстку резолюцію щодо Сирії.
Згідно з іншим припущенням, Дж. Твейні міг стати жертвою внутрішніх політичних інтриг і діяльності місцевих терористичних угруповань, що, як і в роки громадянської війни, є результатом протистояння між мусульманськими і християнськими конфесіями. Відповідальність за вбивство Дж. Твейні взяла на себе до цього невідома група «Борців за єдність і свободу Великої Сирії». У заяві цієї групи, надісланій до агентства Рейтер, зазначається, що «такий кінець чекає на кожного, хто виступатиме проти арабізму в Лівані». Однак оскільки існування такої групи ніким не доведено, то не можна виключати, що згадана заява є фальшивкою.
Джубран Твейні народився у 1957 році у православній аристократичній сім’ї. Його батько Гассан, який пережив свого сина, був дипломатом, міністром і редактором сімейної газети «Ан-Нагар» протягом останніх 60 років. Мати Джубрана, поетеса Надія, яка рано померла, була із знатного друзького роду Хаммадів і сестрою нинішнього міністра телекомунікацій Мірвана Хаммади, який теж ледь вижив після вчиненого на нього замаху в жовтні минулого року. Джубран закінчив кілька французьких університетів, у яких вивчав журналістику, міжнародні відносини і менеджмент. Після закінчення громадянської війни у Лівані (1975—1990 рр.) Дж. Твейні, котрий ще тоді виступав за виведення сирійських військ із Лівану, був змушений емігрувати до Франції, де прожив 3 роки. Після повернення з Парижа у 1993 році він разом зі своїм батьком редагує газету «Ан-Нагар», яку ще у 1933 році заснував його дід, теж Джубран Твейні.
Протягом останніх п’яти років в «Ан-Нагарі» регулярно публікуються матеріали, в яких сирійський режим зображається як автократичний і тоталітарний. Зокрема, публікуються матеріали про таких сирійських правозахисників, як Ріяд ат-Тюрк, Назар Нейоф та інших. Значного резонансу в березні 2000 р. набув відкритий лист Дж. Твейні, з яким він звернувся до сина колишнього сирійського президента Хафеза Асада — Башара. Цей лист став безпрецедентним явищем в історії сирійсько-ліванських відносин, оскільки був одним із перших проявів відкритої критики сирійської політики в Лівані з боку провідної ліванської газети. Згаданий лист Дж. Твейні став своєрідним сигналом до початку відкритої ревізії лівансько-сирійських відносин і гострої дискусії між прихильниками і опонентами сирійсько-ліванського союзу. Незадовго до своєї загибелі Дж. Твейні в своїх статтях і виступах в парламенті закликав провести міжнародне розслідування масових поховань поблизу селища Анжар, звинувачуючи в цьому сирійські війська і спецслужби, які перебували на території Лівану близько 30 років і були виведені з цієї країни лише в кінці квітня цього року згідно з резолюцією 1566 РБ ООН від 8 жовтня 2004 р.
У день загибелі Дж. Твейні на своєму екстреному засіданні у присутності президента Е. Лахуда ліванський уряд ухвалив рішення звернутися до ООН з проханням створити незалежний міжнародний трибунал для суду над звинуваченими у вбивстві екс-прем’єра Лівану Рафіка Харірі, а також розширити повноваження комісії ООН для розслідування замахів на життя інших ліванських діячів, включаючи Дж. Твейні. Однак проти цього рішення виступили 6 міністрів-шиїтів, включаючи міністра закордонних справ Фаузі Саллуха, вважаючи створення такого трибуналу порушенням суверенітету Лівану. На знак протесту згадані міністри тимчасово припинили свою роботу в уряді.
16 грудня РБ ООН ухвалила резолюцію 1664, згідно з якою діяльність міжнародної комісії у справі розслідування обставин вбивства Р. Харірі буде продовжена до 15 червня 2006 року. У резолюції висловлюється «глибока стурбованість тим, що Сирія все ще не продемонструвала повну і беззастережну співпрацю зi слідчими ООН». Через опозицію Росії, Китаю і Алжиру пропозиція Лівану щодо створення міжнародного трибуналу не була прийнята. Також не було враховане прохання Лівану щодо безпосереднього розслідування міжнародною комісією вбивств інших ліванських політичних діячів, окрім Р. Харірі. Натомість резолюція лише зобов’язує міжнародну комісію надавати технічного сприяння ліванському уряду у проведенні ним таких розслідувань. Представник Росії в ООН А. Денисов, заявив, що Росія підготувала свій більш збалансований проект резолюції, однак, за його словами, «Франція і США відмовились прибрати непотрібний негативізм щодо Сирії». «Ми продовжуємо виступати проти немотивованого тиску на Дамаск», — підкреслив А. Денисов.
Із засудженням вбивства Дж. Твейні виступив генсек ООН К. Аннан, президенти Дж. Буш і Ж. Ширак, представники багатьох інших держав. У заяві Ради Безпеки ООН зазначається, що Дж. Твейні був «патріотом, символом свободи, суверенітету і політичної незалежності Лівану». В офіційних заявах сирійського керівництва відкидається будь-яка причетність Сирії до загибелі Дж. Твейні.
Перебуваючи нещодавно на дипломатичній роботі в Лівані, мені неодноразово доводилося зустрічатися з Р. Харірі, Б. Флейханом, Дж. Хауі і Дж. Твейні. Познайомитися з Дж. Твейні я мав нагоду ще у березні 1996 року, коли працював у МЗС у Києві. Тоді він прибув в Україну в складі ліванської офіційної делегації на чолі з колишнім прем’єр- міністром Лівану Рафіком Харірі, який був і до цього часу залишається першим і єдиним арабським прем’єром, що відвідав незалежну Україну. Тоді ж Дж. Твейні взяв інтерв’ю у президента України Л. Кучми. Удруге Дж. Твейні, вже в ранзі редактора, інтерв’ював Л. Кучму у квітні 2002 року під час його офіційного візиту до Лівану.
Джубран Твейні і його газета постійно виявляли увагу до України. Наше посольство традиційно підтримувало дружні контакти з Дж. Твейні, часто друкуючи на шпальтах його газети розлогі матеріали про ситуацію в Україні і навколо неї. Значну увагу «Ан-Нагар» приділяла діяльності українського 3-го окремого інженерного батальйону, який із липня 2000 р. перебуває у складі Тимчасових сил ООН на Півдні Лівану (UNIFIL). Дж. Твейні з великою симпатією ставився до нашої країни і був у захопленні від помаранчевої революції, регулярно висвітлюючи її перебіг на шпальтах своєї газети.
