Привид Павла Лазаренка як і раніше бродить політичною сценою України. Вчора він проявився у форматі іменного виборчого блоку, сформованого з: Всеукраїнського об’єднання «Громада», Соціал-демократичної партії України та партії «Соціал-демократичний союз». Учасники цих політсил на вибори підуть єдиним фронтом, сформувавши спільні списки. «Дорогою боротьби та правди» членів блоку поведуть: сам Павло Іванович — лідер першої п’ятірки, Лазаренко Іван Іванович — молодший брат американського в’язня, лідери СДПУ і СДС Юрій Буздуган (№3) і Сергій Пересунько (№4), а також така собі Вікторія Шилова — тележурналіст із рідної пану Лазаренку Дніпропетровщини. У короткій анотації, вміщеній навпроти її прізвища, сказано, що саме вона в неспокійну зиму минулого року була ледве чи не єдиним джерелом правдивих телевізійних новин для жителів Дніпропетровської області.
Інші учасники списку широкій громадськості практично невідомі. З публічних товаришів — тільки повноважний народний депутат Леонід Гадяцький (на одинадцятому місці).
З’їзд блоку пройшов у столичному готелі «Турист». Саме звідти, до речі, «Громада» вісім років тому розпочала свою переможну ходу у Верховну Раду зразка 1998 року. За розповідями очевидців, у президії поруч із лідером партії тоді мовчки сиділа тендітна дівчина з модною стрижкою — Юлія Тимошенко...
За вісім років змінилося багато чого. Але вітальну промову перед тими, хто зібрався, виголосив усе ж сам Павло Лазаренко. Цього разу він вибрав для цього ще екзотичніший, аніж телеміст, спосіб: телефонне звернення. Споглядати свого лідера делегати могли тільки на величезній розтяжці, розташованій над президією. З неї Павло Іванович, іще молодий і бадьорий, і вітав учасників міжпартійного з’їзду. Президія, трепетно схилившись над оберемком мікрофонів, жадібно ловила кожне слово свого лідера, яке долітало звідкись аж з-за океану.
Програма «Громади» — документ вельми примітний. Головний її лейтмотив — таврування особисто Леоніда Кучми (власне, є за що!) та його «злочинного режиму» (невід’ємною частиною якого, взагалі-то, прийнято вважати Павла Івановича). Власне кажучи, «проведення відкритого судового процесу» над другим президентом України й означається першим пунктом. «Повернення в державну власність, справедлива оцінка та продаж на відкритих торгах 250 підприємств, приватизованих у часи правління Л. Кучми», — друга позиція. (Тепер, принаймні, зрозуміло, звідки в екс-прем’єра Ю. Тимошенко такий потяг до реприватизації та «розкуркулення»...).
Були в зверненні пана Лазаренка й власне економічні тези, аргументи на користь відродження промисловості, реформування системи оподаткування й подібне, але звучали вони якось малопереконливо. Проголошували їх, напевно, для проформи. Ну не можна ж, дійсно, рухатися в парламент без економічної складової в програмі та того, щоб, як і багато інших, «зробити ставку на малий і середній бізнес»!..
Зате «лазаренківці» — єдині, мабуть, хто у своїй виборчій програмі турбувався інтересами українського телеглядача, який страждає від надмірності реклами в перервах між телевізійними фільмами, серіалами. Ще б пак, адже їхній пріоритет — «людина, її права та свободи, інтересами якої не можна поступитися навіть задля економічного лібералізму». «Фактично втрачено 14 років! Верховній Раді потрібні професіонали…», — сказав Павло Іванович і зробив паузу. «Зараз, напевно, додасть «і нові обличчя», — промайнула думка.
Кучмізм, на думку Лазаренка, не лише живе та процвітає, але й активно розмножується. «У партії Литвина засилля бізнесменів, кучмістів і представників великого бізнесу. У БЮТі теж не менше синів і дочок кучмізму! За що боролися?! За що стояли на Майдані?!» — спитав Лазаренко з такою інтонацією образи, неначе сам мерзнув на головній площі країни всі 17 революційних днів. «Треба подумати! Я звертаюся до всіх вас із риторичним запитанням», — підсумував П. Лазаренко, приступаючи до викриття Святослава Піскуна, який йде, як відомо, по списку Партії регіонів.
Самовпевненості в Лазаренка та його прихильників хоч відбавляй. «На Дніпропетровщині в нас підтримка населення близько 30%. На виборах ми візьмемо мінімум 5%. Мінімум!» — заявила телефонна трубка голосом екс-прем’єра. Далі Павло Іванович видав щось малозрозуміле: «Я знаю, що реально відбувається в нас у області та в Україні в цілому. На Дніпропетровщині я був в обласному центрі, у кожному місті, в кожному великому селі. Мені відомо, чим живуть люди», — говорив Лазаренко, який ось уже сім років перебуває у вимушеній еміграції.
«Справи Лазаренка в Україні не існує! Справа Лазаренка- Тимошенко закрита 11 листопада 2005 року. Кажу про це, чесно дивлячись в очі людям. Я скоро повернуся», — бадьоро завершив П. Лазаренко. Делегати у відповідь дружно встали й довго аплодували. Але Павло Іванович цього вже не бачив, — телефонний зв’язок із Америкою обірвався...
ДО РЕЧI
Блок Лазаренка готовий до того, що Центрвиборчком може не зареєструвати кандидатом у депутати його лідера — Павла Лазаренка, і «будує свої плани за різними варіантами». Про це заявив журналістам Іван Лазаренко. Він вважає, що його брат може бути зареєстрований ЦВК, якщо повернеться в Україну до виборів 26 березня 2006 року. І. Лазаренко наголосив, що П. Лазаренко «перебуває за межами України не з власної волі, він ніколи не виписувався з України, тут прописаний, і, згідно із законом, має право бути зареєстрованим». Згідно із законом про вибори народних депутатів, блок може мати ім’я лише людини, включеної у виборчий список. Проте в разі нереєстрації Павла Лазаренка кандидатом у депутати, юридичних проблем блок не матиме, оскільки в списку є інша людина з цим же прізвищем — Іван Лазаренко.
