ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГРАВЦIВ
Для політичних сил України Вибори 2006 року висувають різні завдання. Кожна політична сила робить свої ставки. «Нашій Україні», наприклад, треба втриматися при владі і стати ядром для парламентської більшості. БЮТ на сьогодні переслідує мету стати вагомою частиною цієї ж більшості та знову увійти до уряду. Цю роль у блоку оспорює СПУ. Таке саме завдання у Блоку Литвина.
Як бачимо, конкуренція в боротьбі за роль вагомого друга Ющенка велика. І це дуже схоже на вибори-1998, коли тривала «битва» за статус «найкращий друг Кучми». Пригадаймо — тоді до неї приєдналися НДП (базова сила), СДПУ(О) (додаткова), «Громада» (починала як додаткова). Крім того, до парламенту вдалося ввести дві технічні партії — «зелених» і ПСПУ Вітренко.
Тепер подивімося на розклад-2006. «Наша Україна» — це НДП зразка 2006 року, тобто базова сила. До речі, в ній багато «пташенят» народних демократів — той самий Роман Безсмертний. Додатковою силою, завдання якої — просто переступити 3% бар’єр, є Блок Литвина, тобто СДПУ(О)-2006. До речі, саме Іван Чиж, представник цього блоку, намагається зараз активно контролювати ЗМІ. Дві інші сили — БЮТ і СПУ — дуже нагадують «Громаду». Тільки СПУ — ліва «Громада», а БЮТ — права. Свого часу «Громада» була цікава тим, що займала значно незалежніші позиції, ніж СДПУ(О), яка мала досить сильного лідера. Але, втративши його, розсипалася, як картковий будиночок.
Чи повторить Тимошенко долю Лазаренка, чи, навпаки, ситуація буде прямо протилежною — сказати важко. Так чи інакше, а серіал «Вона його кохала, а він не знав, що з цим робити» вже запущений і активно діє на певний електорат. Сюжет цього «мила» може піти будь-яким шляхом. Точніше, за законами жанру, або він зрозуміє, що кохає її, і даремно ображав; або вона зрозуміє, що кохала нікчему, і доля його жорстоко покарає. Тимошенко, на відміну від Лазаренка, робить із політики шоу, що додає їй шансів, але аж ніяк не кожне шоу є вдалим. Ситуація у БЮТ така, що за будь-якої погоди «шоу маст гоу он». І в ньому Ющенко відіграє центральну роль.
Ставка на звання кращого друга Президента не є чимось новим. Одна проблема — не вміє українська еліта товаришувати. «Еліта володіє розвиненими механізмами вирішення конфліктів і мінімальним консенсусом уявлення про розвиток країни. Усі інші групи, попри фінансові статки, високі посади або зарозумілість, не є елітою. Помаранчева революція не породила еліти — ось перший результат її річниці. Тому «переможці» не змогли впоратися ні з внутрішніми, ні з зовнішніми завданнями», — заявив в інтерв’ю інтернет-виданню «Главред» відомий політолог Віктор Небоженко. Тож говорити про стійкі союзи в майбутньому парламенті не доводиться. Створенням і використанням негативного іміджу колишнього президента активно займалися насамперед його колишні прихильники та «сини».
ТЕХНІЧНІ ТА МАЛІ ПАРТІЇ
Роль технічних партій за час, що минув із 1998 року, значно знизилася. Вони практично не проходять до парламенту. Можна, звісно, сказати, що Інна Богословська чимось схожа на Наталію Вітренко в початковій стадії її кар’єри. Чітко видно, як Богословська полівішала, відійшовши від яскраво ліберальних лозунгів, як готує собі комунікацію зі ЗМІ для озвучення послань, які писатиме не вона. Ні для кого не є таємницею, що «озимі» були в 2002 році технічною партією проти Ющенка, квазіопозицією. Тепер вони просто продовжать розпочату справу, намагаючись ввібрати в себе електорат сходу України, де у влади справи поганенькі. Саме квазіопозицією була і Вітренко.
До речі, сьогодні з технічних партій ПСПУ — явний лідер. При цьому мадам Вітренко може працювати як на опозицію, так і на адміністрацію. По-перше, ця партія з’їдає рейтинг Мороза, що вигідно нинішній АП , також ПСПУ «пасеться» на електоральному полі Партії регіонів, СДПУ(О), КПУ. По-друге, опозиція використовує Вітренко як харизматичного ньюсмейкера. А оскільки рейтинг ПСПУ однозначно перевищує 3%, то з нею можна вже домовлятись. У будь якому випадку, ввійшовшидо парламенту, Вітренко гратиме на тих і на інших.
Що стосується інших партій, які, можливо, ввійдуть до парламенту (а навіщо їх ображати?), то і вони також будуть вимушені крутитися між двома полюсами сили. Одна з них — пропрезидентська, з безліччю друзів, які сваритимуться біля трону, а, можливо, й впустять цей трон, і опозиційною силою — про неї варто поговорити нижче.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ ОПОЗИЦІЇ
Ми побачили, що загальна картина розкладу в політичному казино за цей час суттєво не змінилася. Є президент і потужна опозиція до нього в особі колишнього прем’єра. Така схема існувала ще за часів відставки Марчука. Основне завдання політичних партій «друзів президента» — втримати владу. Іншими словами, залишити ситуацію такою, якою вона є. Наскільки це вигідно Україні? Якщо подивитися на сповільнення темпів економічного зростання, підвищення цін у країні, загальну політичну апатію та розчарування громадян, то відповідь напрошується сама. Але хто може протистояти таким тенденціям? Відповідь одна — опозиція.
А ось із конструкцією опозиції не так усе просто. Ясно, що вона не має конфігурації 1998 року: головною силою опозиції були комуністи і Рух. 2002 року основу опозиції становила «Наша Україна» — молода сила, очолювана опальним прем’єром. Комуністи тоді втратили статус основної опозиційної сили, хоч пройшли до парламенту. Нашоукраїнців підтримували СПУ — ліворуч і БЮТ — праворуч. У цьому сенсі зрозуміло, що Партія регіонів України сьогодні має риси «Нашої України«-2002. У регіоналів також є опальний прем’єр, вони — сила, на яку нинішній владі доводитися зважати. І в будь-якому випадку ця сила проходить до парламенту. А от із супутниками основній силі опозиції поки що не щастить. СДПУ(О), яка має риси СПУ 2002 і БЮТ в опозиції, досі гарантованої перепустки до парламенту не має. Інших «вірних друзів» ПР, на відміну від НУ, не має.
Таким чином, нинішня опозиція майже цілком будується на Партії регіонів. Тобто чим більше сил сьогодні збере Янукович, тим більшу противагу нинішній владі отримає український парламент. Що підтверджує такий факт: коли 22 листопада нинішнього року ПР оточила своїми пікетами Майдан, майже жодних зіткнень із помаранчевими не відбулося.
Основне завдання Партії регіонів — рух уперед, насамперед в економіці (а не рух назад, як хочуть показати їхні опоненти). Тобто декларації у ПР і НУ приблизно однакові — різняться лише методи та персони, а ось «хто кого?» і вирішуватиметься в парламенті.
Так, Україна не отримала революції в конструкції влади. Все дуже нагадує 1998 рік. Але є явний прогрес. Опозиція буде не комуністичною, «червоною», як до 2002 року, і не ліберально-націоналістичною, як до 2004 року. Її структуру ще треба як слід сконструювати. Поки що вона аморфна, але, можливо, виборча кампанія внесе в це свої корективи. Партія регіонів поки що ставить на прагматику, на економічні програми. Тобто намагається застосовувати до Ющенка його ж зброю. Як відомо, президенти, починаючи з Кучми, спершу ставили перед суспільством економічні питання. Але потім порядок денний змінювався.
Хай би там що, у ВР Регіони ретельно пробуватимуть «на зуб» усі ініціативи влади і ставатимуть якорем для популізму, що так необхідно українському суспільству. У парламенті нового скликання в будь-якому випадку зійдуться популісти проти прагматиків.
Отже, новий парламент уже вималювався. Там буде дуель популістів (БЮТ) і прагматиків (ПР) плюс пропрезидентська НУ, зав’язана на АП. Із двомірного парламенту — «президент — усі решта», ми переходимо до тримірного — «президент — популісти — прагматики». Усе-таки прогрес, але до європейської конструкції ще далеко.
