Партія Свободи проголосувала на своєму II з’їзді за створення Блоку Євгена Марчука. З’Їзд доручив лідеру партії провести необхідні консультації щодо конфігурації майбутньої виборчої коаліції.
Збори, на відміну від більшості аналогічних заходів, вийшли по-справжньому робочими: компактними та продуктивними за кількістю прийнятих рішень. Окрім самої форми участі в парламентській кампанії 2006-го, делегати визначилися також із принципами формування загального списку для рад усіх рівнів, із порядком проведення міжпартійного з’їзду, подальшою координацією дій і т. д.
Розмова, на яку викликав соратників голова Партії Свободи Євген Марчук, вийшла дуже відвертою. Помаранчеву революцію, яка відбулася в країні рік тому, лідер партії, що виникла, за словами самого Марчука, «на хвилі Майдану», вважає «великою трансформаційною подією», коли «народ струсив із себе стару владу з її проблемами». «Головною рушійною силою тих подій був сам народ», — упевнений Є. Марчук.
Сьогодні ж партійці готові до того, що «політична боротьба, особливо під час виборів, далеко не завжди відбувається з дотриманням джентльменських правил». Слідством підвищеної активності політичних сил є вихід на арену діячів «із глибин маргінесу», «агресивно нетерпимих, майже ворожих одне одному». Це у свою чергу стає причиною виникнення конфліктів, викидів компромату. Не останнім із негативних чинників, що впливають також на хід виборчої кампанії, є пряма чи непряма участь у ній громадян інших держав. «Усе це свідчить про те, що в нашій державі щось не ладиться», — резюмував Євген Марчук.
Найбільш актуальною для нової влади проблемою лідер Партії Свободи вважає непрофесіоналізм більшості її представників. До речі, й розкол у «помаранчевому таборі» Євген Кирилович також спрогнозував одним із перших: понад рік тому він сказав, що разом лідери революції, мовляв, довго не протримаються, надто вже вони різні. «Навіть якщо 22 листопада на Майдані цей розкол удасться подолати візуально, його справжня глибина ще дуже довго відчуватиметься», — відзначив він.
Що робити? Для себе Партія Свободи, схоже, вже знайшла відповідь на це сакраментальне запитання. «Нам треба привести в парламент максимальну кількість своїх представників, переважно — нових осіб», — акцентував лідер. «Чи є у нас для цього ресурс? Є! Чи є у нас для цього потенціал? Є!» — резюмував голова партії, підводячи підсумки з’їзду. Тепер запитання полягає в тому, чи реалізовують цей потенціал партійці, й чи скористаються шансом, що їм дається виборцями. Судячи з виступів учасників з’їзду, та й за останніми даними соціологічних опитувань, упевненість лідера Партії Свободи базується не в останню чергу на наявності в суспільстві запиту на таку політичну силу. Партія Свободи була «створена на хвилі Майдану», але в підтримку не конкретних персоналій у владі, а тих простих людей із усіх куточків України, які в листопаді—грудні минулого року стояли на Майдані, захищаючи своє право на вибір майбутнього для країни, для себе, для своїх дітей. А також — тих громадян, для яких минулі президентські вибори виявилися практично «виборами без вибору», й які не хочуть сьогодні знову виявитися пішаками на шахівниці нинішніх влади й опозиції (опозицій). Протягом майже півроку, які минули після отримання Партією Свободи свідоцтва про реєстрації в Мін’юсті, партійні структури з’явилися в багатьох регіонах. Сьогодні партія нараховує кілька десятків тисяч членів. Так, сьогодні на місце в лейбористській ніші претендують ще кілька партій, у назвах яких фігурують похідні від слова «труд». (Деякі навіть ведуть затяжні суперечки, намагаючись з’ясувати, хто з них «трудовіший».) Із іншого боку, електоральна база Блоку Євгена Марчука насправді набагато ширша, ніж лейбористський сектор вітчизняного політичного спектру. За очолювану Є. Марчуком політичну коаліцію можуть проголосувати не «тільки спецслужбісти» (хоч так і намагався вколоти представник одного з численних політологічних центрів, — проте, його скепсис є водночас й основою для ґрунтовного аналізу). До речі, рік тому деякі експерти зазначали, що кров на Майдані не пролилася й завдяки внесеному на початку 1990-х головою СБУ Євгеном Марчуком пункту до відповідного закону, який дозволяв підлеглим не виконувати злочинні накази начальства. Підтримати блок Партії Свободи напевно готові і прихильники курсу на найшвидшу реальну інтеграцію України до європейських структур і НАТО, — всі пам’ятають, скільки сил поклав на це Марчук коли був головою українського уряду, секретарем Ради національної безпеки й оборони, міністром оборони... Та й частина традиційно лівого електорату може, як це не парадоксально, побачити в Блоці Марчука альтернативу комуністам і соціалістам: багато пенсіонерів не забули його ефективної діяльності на посаді — спочатку, напевно, незвичної для політика з великим досвідом іншого «профілю» — голови парламентського комітету з питань соціальної політики.
Зрозуміло, багато що залежатиме від того, як Блок Євгена Марчука побудує свою виборчу кампанію. І від того, що реально зможуть запропонувати виборцям (і чим підкріпити свої обіцянки) інші учасники передвиборної гонки. А також, безумовно, від самих виборців: від їхньої готовності, образно висловлюючись, вилізти з-під уламків старих міфів і розпочати розчищати майданчик для нового будівництва — того майбутнього, за яке багато хто з них стояв на Майдані.
