«Ексгумація міста»: гібрид музики і прози
У наше століття неймовірної швидкості і хронічної нестачі часу входить у моду «озвучена література» — компакт-диски з записами актуальних... книг. Тексти романів, повістей або віршів начитують артисти-професіонали, а рекордингові компанії все це акуратно випускають для книголюбів, що не мають часу для читання. Таке от «ноу-хау» ХХI сторіччя. Диск, про який піде мова, теж знаходиться у фарватері новомодних віянь, однак він різко відрізняється від «озвученої літератури» тим, що виявляє собою синтез спеціально написаної музики, яка ілюструє ті або інші фрагменти прози, і начитаний, а точніше — продекламований самим автором — Світланою Поваляєвою.
Її перша книга «Ексгумація міста», видана «Кальварією», викликала чимало протилежних відгуків. Ті, хто схвалювали, мали на увазі сміливість, «хльосткий слог», яскраву образність, своєрідне арго нового покоління. Ті, хто лаяли, відмовлялися сприймати ненормативну лексику, нав’язливий натуралізм, нав’язливу екзальтацію, чималі рефлексії. Потім вийшли ще дві книги — «Замість крові» і «Орігамі Блюз» — і стало ясно, що українська література одержала нову яскраву прозу і висококласного автора.
Тим часом Світлана Поваляєва, що тісно дружить з відомою львівською групою «Королівські зайці» та її вокалісткою Лесею Герасимчук, захопилася ідеєю створити гібрид «королівської» музики і власної прози. Лесі ідея сподобалася, і вона написала музику на... прозу. Поваляєва ж виступила в ролі декламатора. До запису був залучений струнний ансамбль і деякі музиканти «Зайців». До цієї компанії приєдналася ще одна подружка — Світлана Фесенко, яка запропонувала своє графічне бачення «Ексгумації». Злиті воєдино інгридієнти дали зовсім несподіваний результат, який не має аналогів у списку подібних видань. Тут є та ступінь проникливості, що можлива внаслідок співпереживання багатьох життєвих ситуацій, описаних у книзі. Адже усі вони: і Леся Герасимчук, і Світлана Фесенко, і музиканти «Королівських зайців» — є персонажами книги. От такі хитросплетіння знаходяться під досить стандартною іронічною обкладинкою з чотирма гарненькими тривимірними дівчатками-манекенами.
«Esthetіc Educatіon» зроблено в Україні... англійською
Ще не було випадку, щоб англомовний музичний продукт, створений в Україні сьогодні, одержав би масове визнання. І от, коли на презентації нового сингла групи «Esthetіc Educatіon» у нововідкритому музичному супермаркеті «Музтор» я побачив, що яблуку ніде упасти, то зрозумів, що в «естетиків» такий шанс є. Вони з насолодю грали цілу годину. Грали свій рафінований декадентський рок. І хоча в пам’яті час від часу виникали образи Лу Ріда з його «Вельвет Андеграундом», Брайана Феррі з його «Роксі Мюзік» та інших титанів, проте не можна було засумніватися в дійсності того, що робить швейцарець Луї Франк. Цей «громадянин світу» повідомляє нам якісь важливі речі, ми — у силу нашого знання англійської мови — слухаємо його, Франка, планетарний досвід.
Кажуть, що вони в Москві грають у модних клубах, у нас незабаром виступлять у «Арені», грали на «Музичному ярмарку», провели автограф-кампанію. Тобто перебралися з «Юкрейніан Рекордз» на «Лавину». Що реально означає цей маневр — поки ще невідомо, але музиканти виглядають досить свіжо і бадьоро. Юрій Хусточка і Дмитро Шуров (обоє — екс-учасники «Океану Ельзи») в один голос стверджують, що слідом за синглом нас усіх очікує одкровення у вигляді другого студійного і безсумнівно революційного альбому. Чекати залишилося зовсім недовго. Сингл же містить якийсь месидж майбутнім слухачам альбому. І посилання це виходить із глибин таємничої душі Луї Франка, що повстає проти засилля бездуховності (Machіne), а потім просить залишити її в спокої (Leave us alone). Судячи з заявленої тематики новий реліз «естетиків» буде англомовним, буде апелювати до вищих цінностей і зневажати витрати цивілізації. Ну їх, і справді, у качель!
«Недарма»: справжнє обличчя Дмитрика Корса
Ви пам’ятаєте, хто такий Дмитрик Корс? Так-так, це саме той самовпевнений амбіційний молодий хлопець, який рік тому зібрав прес-конференцію, що наробила тоді багато галасу, і повідомив про якусь кіпрську компанію, яка збирається вкласти мільйон доларів у солістку прекрасної альтернативної групи «Фактично самі» Ірену Карпу. Це міг би бути унікальний прецедент в українському шоу-бізнесі, якби не був «локшиною на вухах» журналістів... Одним словом, Ірена, як і завжди, виступає в складі «Фактично самих», які випустили недавно могутній альбом «Курва камбек», видає класні нонконформістські книжки прози і... допомагає Дмитрикові Корсу. Тобто — пише йому музику, складає тексти. Дмитрик співає. Ірена підспівує. Протягом року Дмитрик випустив диск. Диск містив щось невиразно-попсове...
Про мільйон поступово всі забули, про Дмитрика і його творчість — також. І ось — як сніг на голову — Дмитрик Корс виникає з новим альбомом, живою групою, дійсно гарною музикою і — новим світобаченням. Альбом «Недарма» — наполовину україномовний, наполовину російськомовний, записаний міцними музикантами, вміщає щирі поп-фатальні балади про любов (про що ж іще?), які, що найголовнiше — запам’ятовуються. Альбом виданий відносно молодим лейблом «Енергетика», який спеціалізується на альтернативній музиці. На презентації диска в «Квартирі Бабуїн» Дмитрик Корс і його видавець наполягали на альтернативному векторі звучання нової програми, але насправд — і це всього лише добре зроблений гітарний поп-мейнстрим. Правда, пісні дійсно чіпляють. Щось-таки в Дмитровій душі перевернулось, і тепер його новий альбом розкриває його — Дмитрика Корса — справжнє обличчя.
Прагнучи до того, щоб його сприйняли і прийняли, Дмитрик Корс на власній презентації поводився, як на сповіді. Ось що він повідав: «Я занадто довго плив по течії. Тепер поп-культура мені ненависна. Набридли розмови про кількість ротацій, концертів, проданих дисків і «скошеної капусти», про машини, жінок і зони впливу. Хочеться думати і говорити про природні речі: гарну музику, книги, особистостей. І нехай для цього буде потрібно плисти проти загальної течії , зате в гармонії з власним світовідчуттям. Мені не потрібні слова, не потрібний шоу-бізнес. Я досить самостійний і можу усе розпочати заново...»
Ну, що ж, заново — так заново! Ми можемо тільки привітати «мільйонера» з його новим альбомом, що, незаперечно, заслуговує на увагу не тільки з боку екзальтованих дівчат.
