Нескінченні погроми, що вже довгий час чиняться у Франції, спонукають до пошуку причин та пояснення такої неприхованої агресії щодо власної держави. Оскільки поміж стрічками повідомлень світових медій, а часто навіть відкрито відзначається участь в погромах переважно національних та релігійних меншин, що не задоволені, зокрема, й своїм соціальним становищем. Це спонукає європейське суспільство до переосмислення феномену демократії та толерантного ставлення до «Іншого» в контексті глобалізаційних змін.
ЧИ МОЖЛИВЕ ДОБРО З «КУЛАКАМИ»?
Це одвічне філософсько-етичне питання набуло після подій 11 вересня особливої ваги та актуальності. У суспільно-культурному аспекті однозначне акцептування «сильного Добра» декларувалося США, Росією та Ізраїлем. Натомість Європейська унія займала протилежну позицію, заявляючи, що якщо й припустити наявність у добра «кулаків», їх неодмінно треба одягнути у боксерські рукавички та чітко визначити — за допомогою ООН — правила бою.
На що ЄУ отримувала відповідь про неможливість боротьби за правилами fair play, якщо один iз учасників бою виходить на ринг iз цеглиною чи ломом. Одним iз найяскравіших аргументів прихильників «сильного Добра» була теза: «легко міркувати про права людини, сидячи в затишній, паризькій кав’ярні після чергових відвідин перформенсу котрогось iз авангардистських художників, коли біля вас не вибухають бомби, тоді як хтось замість вас, і задля нашого спільного, до речі, «західного» блага, намагається навести у світі лад».
Ці дискусії захлиналися від низки класичних, обопільно слушних, аргументів «за» і «проти» війни в Іраку, еклектичність санкцій та невідповідності їх міжнародному праву, і на цьому припинялися: кожен лишався при своєму.
Однак останні події у Франції дійсно засвідчили відносність кореляції «Агресивна Америка vs. Миролюбна Європа». Суспільні настрої — причому не лише у самій Франції, але й по цілій Європі — помітно радикалізувалися. Масові безчинства викликають страх, а ще більше — обурення в донедавна по-пацифістському налаштованих європейців, а тому виникають підстави для перегляду цілої філософії громадянського розвитку демократичної Європи.
ПРО ПРАВА, ЗА ЯКИМИ СУДИТЬСЯ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАРОД
Уся сучасна західна цивілізація виплекана на етичних цінностях християнства та громадянської демократії. Ці «два крила» тисячолітньої інтелектуальної історії Європи стали органічними категоріями для більшості її мешканців.
Пекло Другої світової війни ще більше утвердило остаточність цих цiнностей серед європейців. Понад те ідеали людської гідності та вільного розвитку особистості успішно експортувалися в усі частини світу, навіть у ті, де панівним і органічним було і лишається принципово відмінне бачення національного та глобального поступу.
Окрилена успіхом світового просвітництва, Європа не лише невпинно розвивала демократичні ідеї на теоретичному, філософському рівнях, але й заповзято намагалася застосовувати їх у власній практиці внутрішнього державотворення.
Годі сумніватися, вартість Людини мало де так високо задекларована й втілена, як у країнах Європейської унії, котрі на довгий час лишатимуться еталоном у цій фундаментальній гуманістичній величині для решти світу.
Однак, як відомо, ідеальні категорії є ефективними для застосування у теорії та філософських міркуваннях. Релятивність практики життя, зазвичай, не визнає односторонності. Навіть у таких збочено-радикальних прикладах як правління Сталіна чи Гітлера історики здатні віднаходити не лише пояснюючі фактори, але й позитивні сторони для розвитку тогочасного суспільства. Це тяжко пояснити нащадкам мільйонів замордованих Голодомором українців чи Голокостом євреїв — однак такою невдячною є праця незаангажованих істориків.
ЩОБ НЕ ВИПЛЕСНУТИ З ВОДОЮ НЕМОВЛЯТИ
Так само й розвиток демократичних свобод у сучасній Європі призвів подекуди до явища, що у радянсько-пропагандистській лексиці звалося перекосом. Буквально вчора, приміром, у дружній розмові з колегами-аспірантами з Франції обговорювали сучасну соціальну політику і якось непомітно перейшли до питання перепису населення.
Моїх друзів обурювала жандармна практика їхньої держави, котра, бачите, при перепису населення хоче знати у респондентів рід їхніх занять, вік тощо. Я спробував відреагувати, мовляв, переписи для того й проводяться, аби знати, який соціальний, етнічний, релігійний склад населення власної держави — бо якщо зводити перепис до прорахування кількості жителів, простіше не витрачати бюджетні мільйони, а просто надати доручення Міністерству юстиції підготувати довідку про кількість зареєстрованих народжень та смертей.
При слові «соціальний показник» французи кивали, при «етнічний» — мовчали з почуття такту, однак аргумент «релігійний» повністю відбив у них респект до правил етикету — вони щиро обурилися: «Держава не має права втручатися у питання релігії, а те, якої я національності, нікого не обходить!» — приблизно так виглядатиме реакція французів після ретельного літредагування.
Варто відзначити, що це була позиція не представників «поствудстокської» субкультури, а випускників найпрестижнішої у Франції Національної школи політичного управління. Таку філософію державним службовцям прививає зараз французька держава.
Саме такий ступінь розвитку прав людини є зараз у Європі нормою. Часом навіть виникає враження, що бути меншиною у Європейській унії значно вигідніше, ніж більшістю — ніхто не дозволить ані натяку дискримінації у ваш бік…
Експерти прогнозують, що після громадських заворушень у Франції ставлення європейців до національних та релігійних меншостей значно погіршиться. Це погіршення, однак, вимагатиме належного теоретичного обґрунтування. А тому виникає небезпека, що заради намагання бути послідовними у своїх діях європейці, які сприймають світ по-рожевому, змушені будуть концептуально відмовитися від певної частини демократичних здобутків, чим поставиться під загрозу виплекана у Європі миролюбна філософія демократичного розвитку з Людиною на першому місці. А тому віднайдення концептуального балансу поміж вартостями демократії та інстинктом безпеки стоїть на порядку денному як ніколи гостро.
НАСАМКІНЕЦЬ
Не так давно одна відома тенісистка відмовилася здавати тест на допінг iз підстав, що цього не дозволяє робити її релігія, а отже, вимога проходження тесту є порушенням прав людини, чим було поставлено під загрозу існування усієї антидопінгової системи світового спорту. Згодом, натхненні сектантськими ідеями, під православною личиною інші відмовилися від акцептування ідентифікаційних кодів, чим поставили під загрозу існування фіскальної системи держави. Завтра хтось, посилаючись на невід’ємне право людини, почне споживати м’ясо собак — і так до безкінечності. Якою повинна бути адекватна реакція суспільства і наскільки захист прав однієї людини може перешкоджати їхньому загальному розвитку? Після подій у Франції ці питання ставитиме Європа собі та світові з новою гостротою. Пошук відповіді на них визначатиме парадигму глобального розвитку людства. У цій дискусії унікальним та важливим може стати досвід кожної нації, а виплеканої на сковородинських ідеалах гуманізму української — й поготів!
ДО РЕЧІ
Триває поступове зниження напруження нічних заворушень у деяких районах французьких міст, але уряд збирається продовжити право вводити комендантську годину в небезпечних кварталах. Поліція повідомляє, що в ніч на понеділок у країні спалено 271 автомашину (315 в ніч на неділю), затримано 112 осіб (161 в ніч на неділю). Поранено п’ять поліцейських. Усього з початку заворушень, що тривають18 днів, затримано 2,7 тис. людей, 375 iз них вже перебувають за гратами. Заворушення минулої ночі мали місце в Тулузі, Страсбурзі та Ліоні, де зафіксовано сутички хуліганів iз поліцією. Акти вандалізму відзначено також в деяких інших містах. Допомогу Франції в покращанні становища в населеному іммігрантами передмісті запропонував Європейський Союз. Голова Європейської Комісії Жозе Мануел Дурау Баррозу запропонував виділити на ці потреби 50 млн. євро й збільшити цю суму в разі необхідності. Глава Єврокоміссії Жозе Мануел Баррозу заявив, що на створення нових робочих місць у країні та допомогу в урегулюванні соціальної та етнічної напруженості може бути виділено до мільярда євро. Французькі страхові компанії передбачають, що лише страхові виплати можуть досягнути 200 млн. євро. Французький уряд поки не відреагував на пропозицію Баррозу, направлену листом прем’єр-міністру країни Домініку де Вільпену.
