Головний матч осінньої частини футбольного сезону між донецьким «Шахтарем» та київським «Динамо» окрім чисто турнірного значення, переможець ставав лідером чемпіонату, мав набагато глибший підтекст і не тільки спортивний. Втративши вперше за багато років право виступати у європейській Лізі чемпіонів, динамівці були поставлені перед необхідністю робити висновки і повертати звичні позиції. Вибір був складним і ризикованим.
Першим бажанням керівників «Динамо» після дошкульної поразки від провінційної команди із швейцарського містечка Тун, було змінити тренера. Зробивши перший крок і звільнивши з посади щойно призначеного Леоніда Буряка, президент ФК «Динамо» Ігор Суркіс розпочав було консультації із кількома всесвітньо відомими зарубіжними тренерами. Поки йшли переговори і сторони вивчали взаємні пропозиції, динамівське «кермо» тимчасово доручили колишньому капітану команди Анатолію Дем’яненку, який впродовж останнього десятиліття працював асистентом у Сабо, Лобановського, Михайличенка, знову Сабо та Буряка.
Виконуючий обов’язки тренера не став нічого кардинально змінювати, не робив гучних заяв. Власне, ніхто Дем’яненка на це і не уповноважував. Так і допрацював «в.о.» до принципового двобою з «Шахтарем», де вже котрий рік iдуть протилежним шляхом.
Прагнучи досягти успіху тепер і одразу, президент донецького клубу Ринат Ахметов запрошує до своєї команди одного за одним іноземних тренерів. Росіянина (за паспортом) Бишовця замінив італієць Скала, за ним прийшов німець Шустер, а в останні півтора року «шахтарів» тренує румун Луческу. Разом із тренером щораз оновлювалася тактика і стратегія, до команди приходили нові й нові іноземні виконавці.
За великим рахунком перевагу того чи іншого вибору мали визначити не дискусії, а результат на футбольному полі. Матч у Донецьку, інтерес до якого серед вітчизняних любителів футболу неможливо переоцінити, відповів на багато запитань, завдавши суперечці нової динаміки.
Переповнені трибуни донецького стадіону очікували штурму воріт гостей і, як наслідок, впевненої перемоги «Шахтаря». Однак те, що відбувалося на полі, явно не вкладалося у плани господарів. Кияни добре вивчили гру своїх головних опонентів і наситили центр поля вправними виконавцями. На флангах динамівці Гусєв і Каддурі постійно випереджали Шевчука і Срну, в центрі захисту монолітом стояли три динамівські захисники Ващук, Федоров та Родріго, першу хвилю атак успішно зупиняв центральний півзахисник Юссуф, а відібраним м’ячем вправно розпоряджалися технічні Белькевич та Діого разом із мобільним Ребровим. В таких умовах бразильські «диригенти» «Шахтаря» Матузалем та Елано виявилися «відрізаними» від надійно прикритих форвардів Брандао та Воробея. Центральна вісь «шахтарів» явно «просідала» під динамівським тиском, а швидкі випади Клебера та Реброва створювали біля воріт донеччанина Шуткова одну небезпеку за одною.
Вже у першій половині гри кияни мали повести у рахунку, зовсім трохи не вистачило влучності Реброву та Гусєву. Отримавши вказівки у перерві, «шахтарі» почали було у другому таймі атакувати. Але втома Елано, Матузалема та Дуляя, остаточно «затоптаних» мобільним півзахистом киян, не давала змоги грати точно. У гравців «Динамо» теж накопичилась втома, особливо помітна у Белькевича та Діого. І тут знову спритнішим виявився Дем’яненко. Вихід на поле Ротаня додав динамівській грі швидкості. А «свіжий» Фернандіньо, якого випустив у відповідь Луческу, загубився в нетрях київського захисту.
Гол, забитий Ребровим у швидкій контратаці, виглядав закономірно. Так само закономірно «Динамо» відійшло після цього до своїх воріт і впевнено, хоч і не без проблем, втримало перевагу. Виграш киян у Донецьку з рахунком 1:0 став у підсумку воістину «гросмейстерським», здобутим не внаслідок емоційного пориву, а заробленим за допомогою майже ідеально вибудованого плану на гру.
Навряд чи після цього можна із впевненістю стверджувати, що «тимчасовий» тренер «Динамо» безперечно сильніший за титулованого наставника «Шахтаря». Безперечне лише те, що вірність керівників «Динамо» багаторічним традиціям команди разом із мудрим небажанням втягувати себе в сумнівні авантюри цього разу себе повністю виправдала.
«Динамо» заслужено перемогло і повернулося нарешті на звичну для себе першу позицію у турнірній таблиці чемпіонату. Це не означає переможного завершення суперечки тактик, стратегій і намірів двох вітчизняних суперклубів. Це означає, що суперечка триває, роблячи наш національний чемпіонат ще більш інтригуючим.
