Учора антени багатьох київських таксі, як і минулого року за часів помаранчевої революції, прикрасилися кольоровими стрічками. Змінилися лише кольори: замість помаранчевого — синьо-жовтий. Усі регіони країни об'єднав професійний інтерес: водії, які вже давно позиціонуються на ринку як приватні підприємці, вважають, що уряд настирливо виштовхує їх у «тінь». Вони вирішили чинити опір.
У штабі акції, мабуть, орендованому в однієї з маловідомих політичних партій, читаю: «Тут розмовляють українською». Проте водіїв пригощають кавою й забезпечують стрічками не звертаючи уваги на мову. Та й вони почувають себе й поводяться тут цілком вільно: дехто за революційною звичкою пов'язує стрічки на рукав, але у більшої частини вони пов'язані на голові.
Зі штабу я виходжу вслід за Василем Попиком, главою профспілки таксистів. Він на ходу відповідає на мої запитання, хоча, судячи з усього, йому зараз зовсім не до них. За його словами, мета акції — зустрітися з Президентом, «щоб він чітко відреагував на наші вимоги». Чим незадоволені таксисти? «Державною реєстрацією автомобілів таксі, — на ходу загинає пальці Попик, — із внесенням відповідної позначки в технічний паспорт, обов'язковою установкою таксометрів, додатковою сертифікацією автомобілів, забороною на паркування у житлових зонах тощо. Усе це та додаткові гроші взагалі унеможливлюють ведення бізнесу». «Зараз регіональний таксист заробляє дуже мало, — продовжує профспілковий лідер. — Через те, що підняли ціни на бензин. Так що друга наша вимога — щодо ринку нафтопродуктів. Його монополізовано і, по суті, ринку в нас немає. Тому ми вимагаємо відкрити складові ціни на пальне, й, якщо держава ціну відкриє, тобто ми дізнаємося, хто, де та як заробляє на пальному, то, запевняю вас, ціни знизяться...».
Ми виходимо на Банкову, де з самого ранку зібралися сотні таксистів. Сидять прямо на проїжджій частині, стоять групками, що перетворюються час від часу на щільний натовп у міру того, як хтось приносить новини чи говорить перед камерою. Металева огорожа, що ризикує незабаром перетворитися на символ ставлення влади до свого народу, тримає їх на значному віддаленні від владних вух. Уся інформація наразі від Попика. «Ми стоїмо, — надривно кричить він у натовп таксистів, — мені сказали: чекай дзвінка через півгодини, я не знаю, чи буде зустріч, але впевнений — перемога буде за нами, тому що ми приїхали сюди за правдою, хлопці».
«Ми не бандити, ми хочемо працювати!» — кричить у цей момент хтось із протестуючих, і я пробираюся до нього з диктофоном. «Відбувається повний пресинг малого бізнесу, нас заганяють у тінь, тоді як ми хочемо нормально працювати й жити, забезпечувати свої сім'ї, — говорить харківський таксист, а в минулому лікар-терапевт, який представився як Ігор Анатолійович (заробіток «між «нічого» й «прожитковим мінімумом»). — Закон про автомобільний транспорт, який може днями прийняти парламент, заганяє нас у такі умови. Касові апарати в таксі — це ж, зрозуміло, підвищення податків, подвійне оподаткування — адже ми працюємо на єдиному податку, причому взяті у нас гроші йдуть незрозуміло куди».
Професійного таксиста з Донецька Геннадія Денисова (стаж роботи 10 років) до Києва привів не протест проти касових апаратів, до яких він та його колеги вже звикли й з якими у них все нормально, а невизначений статус його професії та незахищеність. «Я і працюю, і не працюю, — сказав він «Дню», — виплачую щось державі, а виходить, що не виплачую. Я насправді просто безправний у соціальному розумінні. Навіть довідку на купівлю на виплат автомобіля мені ніде взяти, хіба що треба купувати за сто баксів фіктивну. Фірма, де я орендую машину й де купую пальне, офіційно мені довідку видати не може».
Приблизно в такій фірмі працює в диспетчерській службі Розалія Щербань з Горлівки, яка вже вдруге бере участь в страйках таксистів. «Минулого року парламент також прийняв у першому читанні законопроект, що витісняв приватників з ринку, — розповідає вона «Дню», — він явно був направлений на монополізацію ринку таксі великими компаніями. Цього року перед літніми канікулами депутати повернулися до цієї теми й прийняли ще гірший варіант. Приватники згідно з цим законом не зможуть працювати. Для них він неприйнятний. Тепер ці люди залишаться без хліба. І мій син-таксист також. Уряд робить усе, щоб витіснити нас з цього ринку. А на додачу підвищення цін на пальне. Ось навіть газ-пропан, яким ми заправлялися, подорожчав до 3 грн. 20коп. Відтепер ми на ньому їздити не можемо. Нам говорять: підвищуйте ціни. Але ми ж знаємо, що в такому випадку багато наших потенційних пасажирів відмовляться від таких послуг. Або встановлення фіскальних таксометрів. Та він же коштує близько 300 доларів! Де їх узяти? Ми ж, як тепер говорять, виживаємо, а уряд не лише не допомагає, але й робить усе проти».
Тим часом «таксистська» революція виступила під цікавими гаслами: «Щоб владі так жилося, як нам їздиться», «Досить тиснути на малий бізнес!», «Нехай податки платять олігархи», «Примусили стати таксистами — не примушуйте ставати революціонерами», «Не даєте нових робочих місць — не забирайте тих, що є», «Не виштовхуйте нас у тінь!». Словом, народна творчість, як і рік тому, критикувала владу й одночасно підказувала їй шляхи вирішення проблем. А влада, як зазвичай, мовчала...
Таксисти поводилися стримано. «Не розслаблятися, не розслаблятися», — підбадьорюють один одного протестуючі, тісніше сідаючи вздовж огорожі й час від часу, щоправда, через паузи, скандуючи: «ганьба» та «Ющенко, Ющенко». Настрій був загалом цілком мирний. Хіба що героїня й символ помаранчевої революції баба Параска (Параска Василівна Королюк, героїня помаранчевої революції, представилася вона «Дню»), яка прийшла підтримати «і робітників, і селян, і таксистів, і головне — Віктора Андрійовича Ющенка», не зійшлася в чомусь з киянкою, яка морально підтримувала таксистів, і міліції довелося їх рознімати.
Поки я брав інтерв'ю і переписував слогани, пікет таксистів жив своїм життям. Люди голосно сміялися, скандували, аплодували. Я підійшов до однієї з груп: «Що чути? Мають намір з вами говорити?». «Нас ігнорують», — коротко й навіть роздратовано відповів чоловік у куртці з синьо-жовтою пов'язкою на голові. Щоправда, дещо пізніше інформагентства повідомили, що з таксистами зустрівся керівник центральної приймальної Президента Олександр Коваль...
У редакцію повертався на таксі. «А ви чому не страйкуєте, — запитав я. «А мені ніколи — сім'ю треба годувати». І пояснив, що київським таксистам поки що скаржитися нема на що... Тим часом агентства повідомляли, що до столиці надходять нові колони машин. Зокрема запорізькі й мелітопольські водії делегували 30 екіпажів, забезпечених бензином, купленим за рахунок профспілки, а також провізією, кошти на яку зібрали самі водії. Загалом, новий майдан, схоже, може зібратися сам, без політиків. І обрати свою Президію.
