26 жовтня
Дочка приїхала з Москви, ділиться враженнями: «Там так красиво, чисто, на Красній площі жодного торговця не побачиш, не те що у нас... Друзів до Києва соромно запросити». Дійсно, з одного боку ми вихваляємося своєю «європейськістю», а з іншого — озирніться навколо, на що перетворюється столиця. Хрещатик запльований, засмічений, кишить якимись немитими торговцями, що гордо розсілися на кожному кроці, обставившись брудними ящиками, славнозвісними сумками в клітинку та ще бозна-чим. Цигарки, насіння, кукурудза — це їхній товар. А ще рушники. Не ті, що в пісні, а махрові. Виходиш із метро «Хрещатик», а тут тобі прямо перед носом махровий рушник — на будь-який смак. Це щоб відразу йшов до лазні, чи що? А далі – нічні сорочки, панталони... Жах!!! Це ж центральна вулиця столиці ніби європейської держави!
Але ж я пам’ятаю, як усе починалося після реконструкції Хрещатика. Було чисто, і жодної невмиваної баби з насінням чи цигарками. То що ж трапилось? Знову «по просьбе трудящихся» дозволили весь цей жах? Але ж для торгівлі є спеціально відведені місця, а не центральна вулиця столиці. Я теж тружусь і дочка моя трудиться, і ми, «трудящі», проти всього цього бруду на вулицях і в душах співвітчизників.
