Перша фраза, озвучена на другому з’їзді партії «Інформаційна Україна», що пройшов у столичному Будинку вчителя, мала досить прозорий натяк: «Ми сьогодні зібралися в цій залі для того, щоб звикати до роботи під куполом (Верховної Ради. — Авт. )». 75 делегатам з’їзду, в зв’язку з їхньою молодістю та нечисленністю, тренінг, схоже, вельми корисний. Але лідери партії, напевне, не страждають на комплекси й заявляють, що нікого не має бентежити кількість людей в залі, оскільки є «абсолютна впевненість в успіху цього політичного проекту».
Тут не зайве сказати, що своїм народженням (лютий—березень цього року) ще не дуже відома в країні політична партія зобов’язана не стільки навіть Майдану, якому її нинішні керівники надавали відчутну допомогу, скільки розчаруванню в тому, як втілюються в життя його ідеали. Активісти партії критикують владу та українських політиків, що представляють в основному «сировинну» еліту. Вони вимагають припинити характерні для України політичні війни «всіх проти всіх» і пропонують країні піти шляхом інформаційної демократії, запевняючи, що цей рух буде успішним і приведе країну не лише до добробуту, але й дозволить їй стати конкурентоздатною у світі державою- лідером. Нова модель розвитку України, що розробляється «інформаційниками», тримається на двох китах: на інформації як основі сучасного світу й на людині, яка, на думку партійців, має стати головною цінністю інформаційного українського суспільства. На цьому в основному й будується позитивна програма молодої партії, яка вважає, що в України є всі необхідні ресурси, технологічний і людський потенціал для рішучих перетворень. Згідно з партійною програмою, в країні «склалася соціальна група людей, яка вже зайнята в інформаційній та інтелектуальній сферах — це підприємці, представники наукової й творчої інтелігенції, студенти, журналісти, менеджери, працівники IT, зв’язківці, а також користувачі iнтернет та інформаційно-комунікаційних технологій». На думку авторів, саме ці люди мають стати каталізаторами системних перетворень в Україні, ініціаторами зміни політичних еліт та цілей державного розвитку. А креативна функція людини має перетворитися і вже перетворюється на людський капітал сучасної економіки знань, що базується на інтелектуальному потенціалі й інформаційних технологіях.
Партійці «Інформаційної України» йдуть на вибори під лозунгами встановлення нових відносин у системі «громадянин — бізнес — влада», переходу від сировинної економіки до економіки знань, від україноцентризму, який, на їхню думку, себе ще далеко не зжив, до україноглобалізму, що передбачає інформаційно-культурну експансію на регіональному та світовому рівнях і активну роль України як моста між Заходом і Сходом.
Безумовно, лозунгів у партійній програмі забагато, а конкретики все ж не вистачає. У цьому плані «партія нового типу», як позиціонує себе «Інформаційна Україна», не надто відрізняється від інших українських партій. Але її безумовна заслуга в тому, що вона поставила перед країною цілком реальну й надзвичайно перспективну мету — побудову інформаційного суспільства, суспільства знань, і збирається, як сказав на з’їзді новий глава партії Андрій Колодюк, взяти на себе роль авангарду. Щоправда, тут виникає певне почуття дежа вю... Але досить подивитися на цей абсолютно молодий зал, як нав’язливе минуле відходить на другий план, і починаєш розуміти, що фахівці високих технологій, які зібралися тут, просто глибоко усвідомили свою роль справжньої еліти суспільства. Як сказав новий глава партії Андрій Колодюк, їхній усіх «об’єднує стиль життя — постійна потреба в інформації». І така ж спільність створює потенційний електорат нової партії. За підрахунками її керівництва, сьогодні він становить в Україні сім мільйонів чоловік, а до 2011 року сягне 14 мільйонів.
Нарівні з позитивною програмою, яка, безумовно, несе чималий заряд привабливості, «Інформаційна Україна» сильна ще і критичним аналізом сучасного нам суспільства. У маніфесті партії зазначається: «Наші політики за сумісництвом здійснюють менеджмент держави, в якій ми з вами живемо. Вони створили всі умови для того, щоб застрахувати себе від можливої зміни того, що прийнято називати «політичними елітами». Вони клонують одне одного, створюючи собі противаги. І те, що вони називають опозицією, є лише іншим кланом однодумців». Проте автори маніфесту, очевидно, розуміють, що сьогодні їхня партія ще не досягла політичної зрілості й тому не може претендувати на багато. Своє сходження на політичний небосхил вона розглядає в основному як заявку на появу нового й інформаційного класу українського суспільства, що динамічно розвивається. При цьому молоді партійці запевняють: «Майбутнє народжується сьогодні!»
