Відомий і навіть можна сказати — одіозний російський політтехнолог Гліб Павловський представляє свій погляд на інтереси Росії в Україні.
— Вам уже надійшли пропозиції супроводжувати чиюсь кампанію на виборах до Верховної Ради?
— Я не коментуватиму цього запитання, оскільки йдеться про бізнес.
— Гаразд, тоді переформулюймо запитання. Чи існують в Україні певні політичні сили, що симпатичні вам?
— Я боюся здатися парадоксальним, але зараз мені певною мірою симпатичний Ющенко. Мене захоплює політик, який так прекрасно, так натурально прикидаючись слабкою та розгубленою людиною буквально протягом місяця елегантно вирішив практично всі проблеми. Ну, майже всі. Тобто позбувся популістської фракції, дуже небезпечної, принаймні для його курсу, його національного курсу.
— Сьогодні в Україні поширена думка, що Росії вигідно підтримувати ті політичні сили, які спрямовані на дискредитацію Ющенка як лідера помаранчевої революції.
— Це нісенітниця. Що означає — «Росії вигідно»? По-перше, Росія — велика, різна, і в ній є різні сили... Безліч неукраїнських політиків і не політиків узагалі намагаються виступати як активні учасники української політики. Насамперед, звісно, Борис Абрамович Березовський, який, як я розумію, не буваючи в Києві, одночасно там днює, ночує і розповідає вечірню казку кожному киянинові — чергову фінансово-політичну казку. Багато російських експертів також намагаються відігравати роль українських політиків — це, на мою думку, неправильно і не потрібно.
— Деякі українські депутати, зокрема пан Жванія, висловили нам припущення, що Березовський зараз якраз грає з Кремлем проти України…
— Скажу чесно, Кремль ця заява надзвичайно вразила. Треба дуже погано уявляти собі ставлення до Бориса Абрамовича в Москві, причому не тільки в Кремлі. Я вам прямо скажу, навіть у багатьох колах, радикально-опозиційних до Кремля, його не люблять і не довіряють у жодному питанні.
— Кремль довіряє Тимошенко?
— Довіряє? У політиці довіряти, напевно, можна тільки членам своєї команди. А з іншими можна укладати коаліційні угоди — тактичні, стратегічні, тимчасові й інші.
— Ви натякнули на те, що короткострокова угода з Тимошенко укладена?
— За моєю оцінкою, партнером для Кремля Тимошенко бути не може.
— А хто може?
— Партнером для Кремля реально може бути тільки Ющенко. Зрозуміло, якщо він втримає ситуацію та якщо зуміє консолідувати політичну команду, спертися на ширші кола, ніж раніше, а також на сили, пов’язані зі сходом і півднем України. Утім, Путін із незвичайною для нього відвертістю вже кілька разів дав зрозуміти, що він готовий працювати з Ющенком.
Тимошенко — відомий представник опозиції, але, як ви знаєте, зовсім не єдиний і не найближчий нам (ну, історично так склалося). Вона зрозуміла як політик, зрозуміла як жінка, зрозуміла як комерсант. Це, звісно, зручно в політиці — бути зрозумілим, розуміти контрагента. Але це не робить її партнером Росії.
— Юрій Єхануров зрозумілий для Росії?
— Так, він дуже цікавий політик. Я взагалі особисто йому симпатизував і раніше, минулого року. Звісно, він зрозумілий для Росії. Зрозуміла концепція уряду, який він очолює. І, мені здається, це такий дуже важливий знак для Росії, для російського бізнесу. Зрозуміло, Єхануров зовсім не є слабкою людиною в суперечці, але зрозуміла його психологія, мова та розуміння економіки. Це дуже важливо. Усе-таки з колишнім урядом про економіку розмовляти було дуже важко.
— У російських ЗМІ зараз дуже часто можна зустріти позитивні статті про Володимира Литвина. Наскільки Литвин може бути саме тією фігурою, на яку робитимуть основну ставку? Я так розумію, що рано чи пізно, але все-таки Росія поставить на когось. Спершу — на виборах до Верховної Ради, потім — на кандидата на 2009 рік?
— Ці питання зараз, думаю, варто розділяти, оскільки до 2009 року Україна має пройти, як кажуть вчені люди, точку дефуркації. Тобто перехід в інший конституційний режим. І ніхто ні в Україні, ні в Росії точно не знає, як реально працюватиме нова конституційна реформа, наприклад, яким змістом наповниться посада прем’єра. Тобто зрозуміло, якою вона має бути згідно із законом. Але ж у політиці важлива реальність. Наприклад, абсолютно не очевидно, що ця фігура буде протипоставлена Президенту. Адже зараз може виявитися так, що прем’єр, будучи лідером більшості, однаково стане в якомусь значенні партнером Президента, і це вельми ймовірний варіант.
Що стосується Литвина, очевидно, що в ситуації реального ослаблення і президентської гілки влади протягом останнього року, і революційних подій, він посилився. Оскільки інститути, які зберігають якісь третейські позиції в таких випадках, отримують додаткові очки. Звісно, Литвин правильно використав вакуум влади, що виник після революції, для посилення позиції спікера, позиції Ради, — це абсолютно правильна корпоративна поведінка.
— Отже, шанси Віктора Януковича отримати хоч би номінальну підтримку Кремля мінімальні?
— Розумієте, Росія не робитиме якоїсь односторонньої ставки на виборах до Ради, і це треба добре розуміти. Росії треба вести справи з Україною, а це означає, що Росії потрібен основний політичний партнер. І сьогодні в ролі такого політичного партнера Кремль вбачає саме Ющенка.
Що стосується Януковича, то багато залежить від того, чи зуміє він скористатися фортуною, яка знову повернулася до нього обличчям. Сьогодні Кремль також розглядає його як одного з відомих лідерів опозиції, і Росія, звісно, вестиме з ним діалог. Але, повторюю, як із одним з лідерів опозиції. Та навряд чи він має шанс монополізувати російсько-українське партнерство. Навіть неофіційно.
