Українські літаки — військові та цивільні — ризикують стати чужими як у повітряному просторі країн НАТО, так і країн СНД. Інакше кажучи, вони сприйматимуться як ворожі. Такий сценарій цілком можливий, якщо не створити національної системи державного розпізнавання об’єктів. На мові військових ця система називається «свій-чужий» і потрібна для того, щоб українські ракети не збивали власних літаків і літаків союзників. Потрібна вона також і для того, щоб зберегти можливість «повітряного» взаєморозуміння з країнами СНД, а згодом — забезпечити українським засобам ППО й авіації здатність до євроатлантичної інтеграції.
УЧОРА
Перша система радіолокаційного розпізнавання «СЧ 1»(«свій-чужий») з’явилася на озброєнні військ ППО СРСР іще в сорокові роки. Потім була система «СЧ-2», а в кінці п’ятдесятих розроблено принципово нову систему «Кремній». Після війни у В’єтнамі з’явилася її модернізована версія «Кремній-1, 2, 2М».
Перша американська система розпізнавання МК-10 з’явилася також у сорокові роки. Надалі її модернізували й зараз вона стоїть на оснащенні країн НАТО в новіших версіях, й у вигляді системи МК-12 також. Нею до цих пір оснащено всі цивільні судна. Зараз створюється якісно нова система розпізнавання МК-15Х. І все ж наявність систем розпізнавання не позбавляла від прикрих проколів. Вони траплялися й у нас, і в росіян, і в американців… З цієї теми існує досить цікава хроніка помилок.
СЬОГОДНІ
Практично всі країни СНД для визначення державної належності об’єктів використовують систему радіолокаційного розпізнавання «Пароль», яка може взаємодіяти з засобами систем наведення винищувальної авіації й управління повітряним рухом. Для рішення суто військових завдань використовується система «Кремній-2м».
Між більшістю країн СНД підписано угоду, яка передбачає використання системи «Пароль». Вважається, що «Пароль» виключає випадки безконтрольного перебування об’єктів-порушників у повітряному просторі, а також ненавмисне ураження своїх літальних апаратів своїми ж вогневими засобами. Але збільшена загроза авіаційного тероризму актуалізувала питання контролю за повітряним простором. Кожна з країн намагається використовувати всі способи, які можуть посилити безпеку її повітряного простору. Наприклад, латвійський сейм нещодавно надав міністру оборони повноваження в екстрених випадках віддавати наказ про знищення непізнаних об’єктів, що вторглися в повітряний простір. Але на практиці самостійний протиповітряний потенціал Латвії, як й інших прибалтійських республік, невисокий. І патрулювання повітряного простору трьох прибалтійських держав їхні партнери по НАТО здійснюють за принципом ротації. Цю вахту несли спочатку чотири винищувачі Норвегії, потім літаки ВПС Нідерландів, потім — США. Але, схоже, це патрулювання виявилося не дуже ефективним. Як відомо, 15 вересня в сусідньому з Калінінградською областю Шакяйському районі Литви розбився російський Су-27. Причини досі не відомі.
ЗАВТРА
Самостійну гру на полі «свій-чужий» Україна, незважаючи на участь у згаданій угоді в рамках СНД, розпочала ще в 1999 році. Указ Президента ставив завдання створити національну систему державного розпізнавання об’єктів. У 2004 році з’явився ще один указ на цю ж тему. До 2008 року передбачається в рамках держзамовлення розробити та випробувати вітчизняну систему «свій-чужий». На першому етапі нова система повинна бути інтегрованою для роботи в режимі загального розпізнання в системі радіолокаційного розпізнавання країн СНД — той же «Пароль» і «Кремній- 2м». Потім у неї додатково буде інтегровано систему розпізнавання за стандартами НАТО (МК-10). У майбутньому саме ця «натовська» система стане основною в режимі загального розпізнання над повітряним простором України. Саме так у технічній площині буде реалізовано політичні заяви офіційного Києва про євроатлантичну інтеграцію. Випадково чи ні, але термін «мобілізації» вітчизняної системи розпізнавання (2007—2008 рр.) співпаде з терміном, на який, на думку експертів, припадає вступ України до НАТО.
Але військове відомство України, за всіх своїх інтересів до цього політико-технічного завдання, має традиційну ахіллесову п’яту. Вона — у нездатності своєчасно та в повному обсязі оплачувати роботу підприємств. Так, уже сьогодні борг військових перед розробниками українського «Пароля» — близько 1 млн. грн. Щоб програму було реалізовано в заплановані терміни, інтегратором цих робіт повинна виступати структура, яка володіє живими обіговими коштами. Так, закон України про оборонне замовлення передбачає можливість виконання функції виконавця того чи іншого проекту спецекспортером. За даними агентства Defense Express, роботи з реалізації Програми створення та розвитку національної системи державного розпізнавання об’єктів інтегруватиме одна з дочірніх компаній «Укрспецекспорта» — «Укроборонсервіс». Щоправда, в неї у зв’язку з проблемами в фінансуванні, яких і в цьому випадку не можна уникнути, можуть з’явитися небажані закордонні помічники. У період із 9 по 12 серпня цього року в Штабі з координації військової співпраці (ШКВС) держав-учасників СНД пройшла нарада з питань використання та вдосконалення єдиної системи радіолокаційного розпізнання. На ній стверджувалося, що в Україні практично відсутня система технічного забезпечення «Пароль» і пропонувалася допомога в її створенні. З усіма наслідками…
