Створення меморіального музею Івасюка спочатку планувалося у Львові. Адже саме в цьому місті молодий талановитий композитор провів майже сім років свого свідомого творчого життя. Квартира Володимира була розташована на тодішній вулиці Маяковського, 113 (це зовсім недалеко від центру). Всього дві кімнати, але вони великі та світлі. Львів’яни хотіли, щоб саме в їхньому місті було створено музей Володимира Івасюка. Їм і сьогодні гірко усвідомлювати, що знаменитого композитора вбили у Львові...
ПЕРША ЕКСПОЗИЦІЯ
Після смерті Володимира Івасюка близько десяти років його ім’я майже не згадувалося, а пісні дуже рідко виконувалися. Лише його друзі — Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич залишили в репертуарі деякі твори Івасюка . В 1982 році на тодішньому Центральному телебаченні було знято музичний телецикл «Времена года» (режисер Лариса Маслюк, оператор-постановник Геннадій Зубанов). Саме вони включили в фільм дві пісні Володимира Івасюка: «Літо пізніх жоржин» у виконанні Василя Зінкевича та «Кленовий вогонь» у виконанні Софії Ротару. Це були блискучі телевізійні мініатюри...
А що ж музей? У Львові його так і не було створено. Забракло, напевно, любові до творчості композитора у тодішнього керівництва міста, яке мало б для музею віддати не лише приміщення квартири, а й звільнити поруч приміщення крамниці канцтоварів. Не сталося... Проте директору Львівського обласного державного архіву В’ячеславу Куцинді вдалося забрати до себе більшу частину архіву Володимира Івасюка. Засади, на яких батьки передавали архів, були до неможливості прості: якщо буде створюватися музей, то на вимогу батьків (чи сестер) частину матеріалів треба передати до музею. Теж не сталося...
Питання про музей композитора піднімалося учасниками та гостями першого Всеукраїнського фестивалю «Червона рута», під час якого в вересні 1989 року на будинку в Чернівцях, де мешкав Володимир з 1971 по 1972 рік, було встановлено меморіальну дошку. Тому, коли стало зрозуміло, що у Львові музею Івасюка не буде, а фестиваль «Червона рута» став кочувати з міста до міста, група буковинських митців звернулася з листом до тодішнього представника президента в Чернівецькій області Івана Гнатишина з пропозицією створити музей композитора в Чернівцях. На той час посаду міського голови обіймав Віктор Павлюк (чоловік сестри Володимира Івасюка — Оксани). Враховуючи, очевидно, цей чинник, Гнатишин прийняв рішення про створення не лише музею Володимира Івасюка, а й музею Мігая Емінеску — румунського поета, який певний період жив і навчався в Чернівцях. І хоча тоді була епоха не для музеїв — 5 лютого 1995 року помер Михайло Івасюк — батько Володимира, — все ж Чернівецька міська Рада, головою якої було обрано Миколу Федорука, знайшла можливість виділити матері Володимира Софії Іванівні чотирикімнатну квартиру, а ту, в якій вона жила, передати для майбутнього музею. До честі Миколи Федорука, згодом музею було передано ще три приміщення для забезпечення нормальної діяльності. І взагалі, без участі цієї талановитої людини сьогодні важко було б говорити про Меморіальний музей Володимира Івасюка в Чернівцях.
Варто згадати, що першу експозицію, присвячену В. Івасюкові, було створено в його рідному місті Кіцмані. Вона там є й сьогодні, правда, приміщення, в якому розташована експозиція, знаходиться в майже катастрофічному стані. Протікає дах, який чомусь не можуть полагодити ось уже понад 15 років (!), є небезпека псування безцінних експонатів, зокрема, графічного портрета Михайла Івасюка, зробленого сином, його диплома як переможця Всесоюзного конкурсу композиторів-студентів консерваторій і інше.
У вересні 1995 року було видано наказ по Чернівецькому обласному управлінню культури про початок роботи Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, а 9 жовтня зареєстровано музей як юридичну особу. Тоді у квартирі ще мешкала мати композитора, на місцях були всі речі родини. Наразі не було коштів ні на ремонт, ні на створення експозиції, але музей запрацював. Розпочався болісний період оформлення документації, не менш складний — передача родиною архівів, бібліотеки, речей. І справжня битва за майбутнє музею. Якщо чесно, то перспектив було небагато. Місцевий бюджет ледве «дихав». І все ж із тих крихт, які виділялися на музей, вдалося придбати друкарську машинку, замовити інвентарні книги. Перший вихід «на люди» музей здійснив уже навесні 1996 року, взявши участь у святкуванні Дня матері. Було представлено виставку про матір В. Івасюка. А вже 15 травня музей разом із друзями Володимира, працівниками Чернівецького телебачення, вшанували пам’ять митця та річницю його трагічної загибелі. Одночасно писалися листи в найвищі інстанції, друкувалися статті та звернення на сторінках газет із метою залучення хоч якихось коштів на музей. Інстанції, як зазвичай, відписувались або, як тодішній віце-прем’єр Курас, відправляли звернення «по місцю його написання». Та люди все ж читали газети й час від часу в музей надходила допомога.
БАТЬКО І СИН
У жовтні 1996 року в приміщенні міської Дитячої бібліотеки, яка розташована в «спальному районі» Чернівців, була відкрита виставка «Шкільні роки батька й сина Івасюків». Експозицію разом із працівниками музею створила талановита художниця Наталя Ярмольчук, їй допомагали чоловік Валерій Гнатюк та батько — відомий чернівецький фотограф. Цю виставку відвідали понад 2000 школярів. Це стало початком реальної роботи й навіть своєрідний виклик місцевій владі та місцевій громаді, яка за своїми повсякденними клопотами мало зважала не лише на музей Івасюка, а й на інші важливі для духовного життя речі.
У 1997 році музей започаткував і провів перший обласний конкурс юних композиторів «Мандрівний музика», а вже наступного року Міжнародний фонд «Відродження» виділив на проведення 2-го конкурсу грант у сумі 1500$, які було використано для придбання аудіовідеотехніки та друку буклетів. Тоді ж удалося розпочати в музеї ремонт приміщення.
Музей проводив найрізноманітніші акції, включно з конкурсами та вечорами, зокрема, це були конкурси юних художників, які ілюстрували твори батька Володимира письменника Михайла Івасюка, а згодом — пісні Володимира. Тут величезна роль належить відомій українській художниці й талановитому педагогу-організатору Олені Михайленко. Проводили ми й Дні шляхетності мови включно з конкурсом на кращого мовця — серед студентів і дорослих, так само конкурси на краще знання творчості Михайла й Володимира Івасюків, різні вікторини, виїзні виставки, оббивали пороги підприємців і владних кабінетів… І, природно, ретельно дбали про популяризацію музею в засобах масової інформації. У Чернівцях щорічно став проводитися Конкурсу естрадної пісні ім. Володимира Івасюка, який було відроджено після чотирирічної перерви в 1998 році завдяки зусиллям видатного українського композитора Миколи Мозгового й Чернівецького міського голови Миколи Федорука.
4 березня 1999 року — в 50 й день народження композитора, відкрилася наша експозиція. Відкриття супроводжувалося різними заходами: концертами народних пісень у записах Володимира Івасюка, які виконав ансамбль бандуристок Раїси Кузьменко, камерних творів Івасюка в виконанні ансамблю солістів «Консонанс» і його керівника скрипаля Павла Чоботова, презентацією книги «Монолог перед обличчям сина», видати яку її автор, батько Володимира Михайло Івасюк мріяв іще з 1991 року. Це вдалося зробити завдяки бізнесмену Ігорю Вороничу. Тоді ж були проведені перші наукові читання «Володимир Івасюк. Портрет на тлі епохи». Згодом, у 2003 році, матеріали читань, а також спогади про Володимира Івасюка та його найпопулярніші пісні вийшли окремою книгою, передмову до якої написав і спонсорував Віктор Андрійович Ющенко.
«ЧЕРВОНІЙ РУТІ» — 35
До свого десятиріччя колектив Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка підготував дуже цікаву програму. Зокрема, пройшла конференція «Роль меморіальних музеїв у житті суспільства» за участю науковців Харкова, Кіровограда, Одеси, Львова, Чернівців. Видовищним і зворушливим був «Камертон доброго настрою» — телепрограма, яка зібрала на Театральній площі Чернівців усіх, хто брав участь у тій уже легендарній передачі (13 вересня 1970 року вперше прозвучала «Червона рута»). На 35-річний ювілей приїхали з ансамблю «Смерічка», Раїса Кольца, Левко Дутківський, прийшла Олена Кузнецова (перша виконавиця «Червоної рути») зі своїми учнями, завітали гості з Луганська, які співали пісні Івасюка. Надіслала телеграму Софія Ротару. Все було майже як тоді: прекрасна погода, сотні людей, музика над вересневим містом… І звучали ті ж самі записи… Не було тільки Володимира Івасюка. І тільки його голос (у запису) співав із минулого: «Не треба нести мені квітку надії…»
У самому ж музеї також відбувалися зустрічі з друзями й родиною Володимира Івасюка, чудовий концерт Світлани Дейбук, камерної співачки, яка виконала романси Івасюка. Приємно, що й нині Івасюка на Буковині люблять, шанують, а пісні композитора знають не лише його ровесники, а й молоде покоління. Вони не лише співають його пісні, а з цікавістю приходять до будинку на вул. Маяковського, 40, у квартиру де ті пісні народжувалися. Нещодавно будинок відремонтували і тут музейні працівники завжди раді гостям.
