Свій погляд на те, як Київ може виходити із непростої ситуації, кореспонденту «Дня» виклав виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор СЕМИВОЛОС:
— Виходячи з угод, які були підписані нашою державою, якщо на території України перебуває людина, оголошена в міжнародний розшук, її повинні затримати. Міліція вчинила за законом. Інше питання — подальша доля Расула Гулієва, оскільки очевидно, що в разі його передачі в Азербайджан він опиниться за ґратами. Дуже складно говорити, наскільки претензії азербайджанської сторони до цього політика є виправданими, і чого в цій справі більше: політики чи справді належних юридичних процедур. Враховуючи передвиборну ситуацію, напевно, можна сказати, що політика переважує. Отже Україні, приймаючи рішення про екстрадицію Гулієва, потрібно буде зважати на можливу реакцію з боку світової громадськості, з боку азербайджанської опозиції та з боку офіційного Азербайджану.
Ситуація до певної міри патова, але водночас вона відкриває шлях для серйозної торгівлі. Все буде залежати від того, наскільки ця торгівля буде вдалою для української сторони. В разі, скажімо, непоступливості азербайджанської сторони або в разі, якщо Азербайджан не зможе надати Україні достовірної інформації щодо злочинів, нібито скоєних Гулієвим, залишиться один шлях — відправити його назад до Сполучених Штатів Америки, де він перебував до цього часу. Втім, усе це — предмет серйозних переговорів між українською та азербайджанською сторонами.
— Багато хто припускає, що переговори можуть перетворитися на торг про те, щоб обміняти Гулієва на азербайджанську нафту. Однак це будуть очевидні речі, які все одно завдадуть удару по іміджу України…
— Про нафту не йтиметься. Такого не буде. Думаю, просто неможливо припускати такий контекст. Йдеться про відносини між країнами. Це інша річ, вона не стосується нафти, вона не стосується якихось поточних економічних проблем України.
— Чого ж вона стосується?
— Вона стосується рівня довіри і подальшої співпраці між двома країнами, між урядами двох країн. Вона до певної міри стосується того, наскільки Азербайджан буде готовий слухати українців, чи зможе Україна в майбутньому виступити свого роду посередником між опозицією та урядом Азербайджану, наскільки азербайджанці будуть зважати на Україну. Коли йдеться про торг, про нафту не йдеться жодним чином.
— Або ж йдеться, тільки не прямо зараз, а в довгостроковій перспективі, що не менш важливо.
— Йдеться про розвиток двосторонніх відносин. Якщо будуть погані двосторонні відносини, ми не зможемо говорити про економічне або ж військове співробітництво. Йдеться про довіру між сторонами.
— За вашими оцінками, після парламентських виборів у Азербайджані, у певній часовій перспективі, яке місце належатиме опозиції, Демократичній партії та блоку «Азадлиг» у тій структурі азербайджанської держави, з якою нам потрібно буде розбудовувати відносини, про які ви кажете?
— Хоча азербайджанська опозиція багато говорить про перемогу й повну підтримку з боку населення, думаю, що її очікування дещо перебільшені. За оптимістичними прогнозами вони отримають до 30% голосів, за песимістичними — 15%. Навряд чи можна говорити про те, що опозиція реально прийде до влади в Азербайджані. Але це все одно великий крок вперед, оскільки раніше кількість опозиціонерів у парламенті майже дорівнювала нулю. Структура влади в Азербайджані навряд чи зміниться, хоча Алієв, швидше за все, намагатиметься продовжувати курс на євроатлантичну інтеграцію, співпрацю зі США, Європейським Союзом, і за логікою такої співпраці формуватиметься його ставлення до опозиційних партій. Судячи з усього, ЄС, США, інші впливові гравці в Азербайджані схиляються до еволюційного розвитку.
— Чому тоді впродовж кількох останніх вихідних у Баку правоохоронні органи дуже жорстко розганяли демонстрації опозиції?
— Це — передвиборна кампанія. В Азербайджані далеко не всі схиляються до поміркованих дій, з обох боків є радикали, у владі є група яструбів, які з 2003 року (протистояння після президентських виборів і придушення акцій протесту опозиції. — Авт. ) дотримуються жорсткої лінії. Ця група досить впливова, і зараз, напевно, йдеться про те, на який бік схилиться Алієв: чи він буде залежним від групи ортодоксів, і тоді політика Азербайджану надалі скочуватиметься до жорсткого авторитаризму, чи все ж таки, зокрема за допомогою опозиції, президент зможе поступово дрейфувати в бік соціальних і політичних реформ. Швидше за все зараз ніхто з впливових гравців не підтримає різких кроків. З огляду на геополітичне розташування Азербайджану, з огляду на нафту та нафтогони, більшість країн вважають, що в цій державі повинна бути стабільна влада. І цю владу вони так чи інакше пов’язують із кланом Алієвих.
