Як я буду голосувати, вирішую в останній місяць перед виборами, але потроху придивляюсь вже зараз. Гадаю, що буде як завжди, голосую за президентів і мерів, і не стільки «за», як «проти». Верховну Раду не поважаю, дивлюсь на них як на ординців — це вони нас зробили бідними. Президенти в нас погані, тому ми їх і паплюжимо, а з Верховної Ради, як з гуски вода. Виходить за Райкіним: «Кто шил костюм, кто пуговицы пришивал?.. К пуговицам претензий нет». Хіба піраміди МММ не на їх совісті? Де ті закони, що мали нас захищати? Хочуть нас збити в «кондмінімуми», щоб я відповідала за сусіду-неплатника.
А та кістка, що зветься пенсією, хіба то не кістка поруч з 15 тис., які хтось отримує за законом? Має і недоторканність, і платню, і пенсію пристойну, а вже пільги які... Я теж маю пільги, але що то за пільги в 20–25 грн.? Та й ту забрали. Моїх депутатів зроду не було в Верховній Раді, чи то я за порядних голосувала, чи то не дуже спритних. А чому ті що там, такі пихаті? І дещо смішно виходить, як депутат, за яким стоїть купка виборців, перед Президентом б’є себе в груди й каже, що він обранець народу. Якось дуже нахабно виходить. Ні, панове депутати, не народні ви обранці, ви краще знаєте, як ви потрапляєте в Верховну Раду: ви — ординці, загарбники власного народу і не вимагайте в мене до себе пошани. Урядовці погані, вони винні? А чи багато урядовців не були депутатами? Ви, щоб попасти в Верховну Раду, такі гроші витрачаєте, невже не заради слави? Не говоріть тільки, що заради мене. Я вже не можу бачити й слухати дуже багатьох, особливо тих, хто вже 10–15 років не вилазять із того ящика. Тим паче, коли скаржаться, що їм мало дають ефіру. Панове, що ви ще нового нам можете сказати? Єдине, що мене ще може зацікавити, те єдине, що змусить прийти до урни, — це моє українство. Я Українка і дуже люблю свою Батьківщину — Україну.
Дивуюсь, чому так багато людей пишаються тим, що вони російськомовні, а якими ж ми мали бути, якщо в нас була одна мова? А всі інші були неважливими та необов’язковими. Я — російськомовна, але не хочу, щоб захищали мою російськомовність. Я скучаю за українською, особливо тут, в Одесі. Мені гірко дивитися, як багато хто з україномовних «керманичів», приїздять сюди і переходять на «загальноприйняту» мову. Я жодного разу не бачила, як хтось із одеситів, із поваги до гостя, забалакав українською.
