Нещодавно власний кореспондент газети «День» на Волині Наталія Малімон відсвяткувала свій ювілей. Варто сказати, що пані Наталя, незважаючи на те, що працює в регiонi, є поважним членом колективу «Дня». Висвітлює побутові, але екстраординарні життєві ситуації, будні села і загалом новини регіону. Її погляд на Волинь — незвичайний. Тому співпрацює з редакцією уже понад п’ять років. За цей час матеріали пані Наталії не раз прикрашали перші шпальти нашої газети. До речі, регіональна газета «Віче», в якій щоденно працює пані Малімон, була стартовим майданчиком для нашого головного редактора Лариси Івшиної.
— Наталіє Петрівно, як ви відзначали свій ювілей?
— День розпочинався у мінорному настрої з нотками печалі (50 — навіть не 25), але настрій підняла подруга дитинства з Мукачевого, з якою не спілкувалися вже три роки. А потім телефонували (бо були у відрядженні в Києві) і луцький міський голова, і його заступник, що для рядового журналіста, яким я є, досить приємна несподіванка. Хоч владу не так хвалю, як критикую. Та ще більше вразив вчинок заступника голови Волинської облдержадміністрації Володимира Карпука, котрий поспішав у службове відрядження, проте вирішив заїхати на хвилину до мене додому, аби особисто вручити Почесну грамоту облдержадміністрації. І ще порадувало, що на фуршет з нагоди ювілею прийшов увесь колектив волинського тижневика «Віче», в якому працюю.
— Що дає вам робота в «Дні» ?
— Співпраця з «Днем» дає підтвердження рівня професіоналізму. Починалося все п’ять років тому. Колеги вимагали надіслати щось у республіканську пресу. Два перші мої матеріали — «Солоненків рай» (про сільського дядька, шаленого, як всі українці, у праці, який на старому хуторі створив цілий маєток) та «Баба Віра, яка сама собі будує дім» (про стареньку з Полісся, котра власними руками звела собі хату) — були надруковані на перших шпальтах «Дня». Цей рівень підсвідомо стараюся підтримувати завжди, матеріали в «День» підбираю, як мені здається, кращі, а тому друкуюся не так часто, як того, можливо, бажали б у редакції.
— Як, з огляду на останні політичні зміни в країні, змінюється підхід журналіста до теми?
— Людям стало неможливо брехати. Занадто боляче тепер вони сприймають неправду. Коли тобі у різних куточках Волині кажуть одне і те ж: «Може, хоч десь щось змінилося на краще? Ви багато їздите, може, знаєте?..», і з такою надією дивляться тобі в очі, мусиш добре думати, перш ніж поставити своє прізвище під матеріалом.
— Розкажіть про специфіку роботи саме у вашому регіоні?
— Як в усякій географічній провінції, влада не любить тих, хто «виносить сміття з хати». А як журналісту, то доводиться долати стереотип, що на Волині (і Західній Україні загалом) живуть не одні «бандерівці» чи «відсталі люди», а цілком європейський народ, бо до Європи ми таки ближче, ніж Чернігів чи Суми, і це не могло не відобразитися на характерах, побуті, умінню працювати.
— Чи існує серед журналістів регіону, які співпрацюють зі всеукраїнськими виданнями, конкуренція? І в чому вона полягає?
— Конкуренція існує, але не надто жорстка. Просто ті, кому не вистачає професіоналізму, банально можуть «вкрасти» твою тему. Після моєї розповіді про непросту долю братів-сиріт Юрка і Саші Чулів із села Гончий Брід, з яких тільки видань до них не приїжджали! Та реально допомогли лише «День» і корпункт першого каналу Німецького телебачення, який зняв після публікації про братів фільм.
— У кожного журналіста є матеріали, якими він пишається. А якими матеріалами в газеті «День» пишаєтесь ви?
— З досвіду знаю, що, як кожен актор, аби відбутися, повинен мати «свого» режисера, так і журналіст повинен знайти «свого» редактора. Мені пощастило, бо і Василь Простопчук, редактор газети «Віче», у якій працюю, і Лариса Івшина, редактор «Дня», з яким співпрацюю, з тих рідкісних редакторів, які цінують журналіста саме за талант і всіляко сприяють його реалізації. Написати можна багато, а хто його надрукує?.. У цьому плані рада, що «День» опублікував мій матеріал «Визнати солдатами» — про відновлення історичної справедливості в одній області, про те, як Волинська обласна рада визнала вояків УПА стороною, що воювала у Другій світовій війні. На Волині цей матеріал мав хороший резонанс, але хотілося б, щоб він відкрив очі і читачам в інших регіонах України.
— Які у вас творчі плани на майбутнє?
— Можливо, (як Бог дасть здоров’я і сили), зберу свої газетні матеріали про непрості долі волинян і видам їх окремою книжкою. Принаймні порад видати таку книжку наслухалася так багато, що, мабуть, таки «дозрію». Тим більше, що вже маю до неї передмову, написану письменником Анатолієм Димаровим.
P.S. Колектив «Дня» щиро вітає колегу з її ювілеєм! Бажаємо здоров’я, творчих звершень, успіхів, добробуту, нових журналiстських сенсацiй та, звичайно ж, вдячностi вiд читачiв.
