Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Закарпаття: забудьте про естетику!

13 жовтня, 2005 - 00:00
ЄДИНИЙ У СВІТІ ПАМ'ЯТНИК ЛИСТОНОШІ В СЕЛІ ТУРІ РЕМЕТИ (ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОН)

Закарпатська область через своє географічне розташування встигла буквально «обрости» й наповнитися культурою та традиціями сусідніх країн. Але, на жаль, збереженням та охороною культурної спадщини краю сьогодні практично ніхто не переймається, окрім двох фахівців, які наразі працюють при управлінні культури облдержадміністрації. І якщо раніше існувало окреме відповідне управління, то зараз навіть спеціального відділу немає.

А оберігати на Закарпатті справді є що. За інформацією головного спеціаліста у справах охорони культурної спадщини управління культури Закарпатської облдержадміністрації Володимира Віровбала, на сьогодні в області — кілька сотень пам'ятників монументального мистецтва. Основну частину з них, а це близько 300, становлять пам'ятники Великої Вітчизняної війни. Тобто, практично в кожному населеному пункті встановлені пам'ятники воїнам-визволителям, воїнам-односельчанам.

Відтак чимало пам'ятників у області, які відображають історичне минуле Закарпаття — це пам'ятники, барельєфи, меморіальні дошки угорським, чеським діячам культури, мистецтв, письменникам тощо. «Не може бути народу без історії, — каже В. Віровбал. — Приміром, в Італії не знищили пам'ятник Мусоліні, а просто перенесли його в інше місце з центральних площ. Можливо, нам би варто було набратися світового досвіду. Свого часу виникла ідея про створення в Ужгороді на набережній Незалежності алеї нашої історії — й уздовж неї встановити пам'ятники минувшини, барельєфи видатних діячів Закарпаття тощо. Все- таки, це те місце, де завжди гуляють люди, де принаймні наша молодь зможе довідатися про видатних особистостей нашого краю», — стверджує В.Віровбал.

А сучасні монументальні пам'ятниками в області бувають, м'яко кажучи, занадто «оригінальними». Над деякими закарпатці відверто сміються. Так, приміром, вважають доволі невдалим пам'ятник Тарасу Шевченку в Ужгороді — він занадто насуплений і згорблений. До того ж, через специфічне розташування пальців, пам'ятник уже встигли обізвати «бетменом». Аби не виникало ляпсусів, на думку фахівців, потрібно виносити ідею зведення того чи іншого монумента на народне обговорення. Бо інакше про цінність для народу такого пам'ятного знаку можна й не говорити. Так само варто обговорювати місця встановлення пам'ятників. На сьогодні все це вирішують чи органи місцевого самоврядування, чи різноманітні товариства, чи приватні особи, які виступають із ідеєю встановлення пам'ятника. Щоправда, за словами начальника управління містобудування й архітектури, координації й будівництва та відновлювальних робіт при Закарпатській облдержадміністрації, головного архітектора області Василя Коблика, такі проекти завжди погоджуються з фахівцями, архітекторами тощо.

Наталка ПОПОВИЧ, Ужгород
Газета: 
Рубрика: