«Протягом наступних 30 років триватиме відмирання шлюбу як громадянського інституту: дедалі більше людей змінюють церемонію біля вівтаря на незареєстрованне офіційно спільне проживання», — такий висновок містить доповідь під назвою «Демографічні тенденції», оприлюднена днями британською Службою національної статистики. Тенденція до збільшення кількості шлюбів без реєстрації спостерігається в усьому цивілізованому світі, в тому числі й у нашій країні. «За останні п’ять- десять років кількість незареєстрованних шлюбів в Україні помітно збільшилася», — розповідає керівник Центру дослідження родини при державному інституті проблем родини та молоді Андрій Ноур. Про це свідчать дані перепису населення 2001-го року, а також численні опитування. Чому так відбувається і чи приховує у собі «співжиття» якісь небезпеки для держави?
Не можна сказати, що ставлення до шлюбу в нашому суспільстві вкрай негативне. Так, він затьмарений століттями спрацьовуваним примушенням, неможливістю розлучення, різними труднощами, з якими неминуче зіштовхуються всі сімейні пари. Сьогодні суспільна мораль уже не вимагає від чоловіків і жінок реєстрації стосунків, і вони, пам’ятаючи крилату фразу «Хорошее дело таким словом не назовут», не поспішають нести свої паспорти до загсу. Христина Х’юз, яка читає курс соціології в Університеті Уорвіка, так коментує отримані британськими вченими цифри: «Ці цифри не викликають подиву. Згодом старомодні уявлення про життя в гріху та одруження розмилися. Багато людей думають, що краще просто жити разом із партнером, аніж оформляти шлюб, що загрожує розлученням». За словами Х’юз, на поведінку молодого покоління вельми впливає велика кількість розлучень. По суті, від зниження популярності одруження держава нічого не втрачає. Хіба що це загрожує дефіцитом інформованості, але чи так треба державі знати, хто з ким живе?
Свій внесок у зміцнення перемоги шлюбів фактичних над шлюбами офіційними зробив в Україні і новий Сімейний кодекс. Він містить положення, згідно з якими чоловіком і дружиною вважаються чоловік і жінка, які проживають на одній території та ведуть спільне господарство, попри те, чи прямували вони витоптаною доріжкою загсу під марш Мендельсона, чи ні. Тобто аргумент «Не хочу одружуватися, щоб потім не ділити майно», відпадає. Таким власникам простіше оформити законний шлюб, уклавши шлюбний контракт. Адже відсутність штампа тепер не рятує ні від аліментів, ні від поділу майна, ні від інших «розлучних» красот життя. Інша річ, що перед тим, як взятися за майнові позови, спершу прийдеться довести свою сімейність у суді. А у випадку з аліментами — факт батьківства.
До речі, як запевняють психологи, відсутність штампа в паспорті аж ніяк не позначається на спільних дітях. «Дитині головне, щоб у неї були мати та батько, які її люблять, — розповідає психолог Ірина Жданова. — Краще неофіційний батько, який спілкуватиметься з дитиною, водитиме її в зоопарк, допомагатиме робити уроки, аніж офіційний, якого ніхто не бачить». Звісна річ, це стосується і взаємовідносин між самим подружжям — уся справа не в розписі, а «в почуттях». До речі, згідно з дослідженнями Інституту проблем сім’ї та молоді, існують дві основні причини, через які люди одружуються. Насамперед це бажання мати офіційного батька для дитини. На другому місці — бути більш упевненим у своєму майбутньому. Якщо з «пузатими» весіллями все зрозуміло, то в другому випадку шлюби укладають між людьми, не впевненими в собі й у почуттях свого партнера. Результат можна собі уявити.
Навпаки, люди, які задовольняються фактичним шлюбом, зазвичай просто задоволені наявним станом речей і своїх взаємин. Тобто тривалий фактичний шлюб безперечно свідчить про благополуччя сім’ї. Тоді як у шлюбах офіційних часто живуть люди, які одне одному не підходять, які просто не знаходять у собі сил розірвати скріплений підписами або й церквою союз. Зрозуміло, що окрему категорію становлять тимчасові фактичні шлюби. Люди визначаються, чи варто їм узагалі жити разом далі — офіційно або ні. «Безумовним позитивом фактичного шлюбу є можливість ближче та краще пізнати одне одного», — розповідає А. Ноур. Адже виявивши несумісність, набагато легше просто зібрати речі та піти, аніж розлучатися чи, ще гірше, жити разом далі.
Звісно, існує й зворотний бік медалі: люди, які, перепрошую за пафос, створені одне для одного, розбігаються через якісь дрібниці, тоді як штамп у паспорті міг би втримати їх від цієї помилки. «Чоловіки та жінки, які перебувають в офіційному шлюбі, серйозніше сприймають свої стосунки, — розповідає психолог Ірина Жданова, — і те, через що можуть роз’їхатися співмешканці, не стане причиною розлучення». Крім того, офіційних чоловіка із дружиною серйозніше сприймають і навколишні. Для іміджу видатних політиків щасливий і зареєстрований шлюб є першою необхідністю, та й просто знайомі з більшим пієтетом ставляться до одружених людей, аніж до тих, хто просто живе разом. Також для фактичних сімейних пар недоступні деякі види кредитів, їм не так охоче дають візи до західних країн, можливі й інші фінансово-паперові проблеми.
До речі, на тлі збільшення кількості фактичних шлюбів останнім часом в Україні зненацька проявилася й тенденція до побільшування шлюбів офіційних. Очевидно, пов’язаного з пережитим країною демографічним бумом. Так, за перше півріччя 2005 року зареєстровано на 21% більше шлюбів, ніж за аналогічний період 2004 року.
