Конституційний процес, який відбувається сьогодні в Іраку, є моментом, який подає надію для всіх іракців. Після десятиріч нав’язаних згори конституцій обрані народом збори здійснюють контроль над створенням проекту нової постійної конституції, і текст проекту конституції буде винесено на загальне голосування 15-го жовтня.
Велика частина розмов навколо різних положень проекту конституції, таким чином, не відображає найголовнішого. Незалежно від результатів референдуму і незалежно від окремих положень тексту конституції, найважливішим є встановлення конституційних процесів і інститутів в Іраку до й після референдуму.
Що стосується етапу, який передував референдуму, Національні збори в основному досягли успіху у виконанні поставлених завдань. Хоча тимчасова конституція Іраку надала зборам ексклюзивний контроль над процесом розробки проекту нової конституції, збори прийняли мудру ухвалу підключити до процесу більш широке коло осіб, створивши комітет із розробки проекту конституції.
Іракським лідерам було добре відомо про знижену участь у виборах значної частини багатонаціонального і багатоконфесійного населення Іраку, особливо сунітської громади. Відповідно, вони прагнули залучити до процесу створення проекту конституції представників груп населення, які слабко репрезентовані в Національних зборах, участь і почуття належності до процесу з боку яких були необхідні не лише для створення конституції, але й для того, щоб залікувати рани нації. Це був не просто жест.
Підключення до процесу всіх груп населення було важливим компонентом встановлення влади закону, а також говорило про те, що іракці дійсно залишили минуле позаду, і що ніяка окрема група не прагне панувати в Іраку. Це було важливим сигналом, що члени Національних зборів розуміють, що демократія — це не просто воля більшості.
Навпаки, всім іракцям було дозволено брати участь у процесі, і, хоча в кінцевому підсумку консенсусу не було досягнуто, це також було частиною процесу демократизації. Зрештою, іракські виборці вирішать, чи є представлений проект конституцією, відповідно до якої країна буде керована в найближчому майбутньому. Ті, хто вважав за краще не голосувати на минулих січневих виборах, скоріше за все, візьмуть участь як у референдумі, так і в майбутніх грудневих виборах у нові збори.
Другою важливою рисою процесу розробки проекту конституції була міра, в якій Національні збори дотримувалися вимог тимчасової конституції Іраку — перехідного адміністративного права. Під час передачі влади в червні 2004 року багато експертів передбачало, що обрані народом Національні збори проігнорують тимчасову конституцію, розроблену невиборною Правлячою радою і оприлюднену окупаційними силами. Однак цього не сталося.
Перехідним адміністративним правом було встановлено жорсткий графік для закінчення первинного проекту конституції, і збори в основному уклалися в призначені терміни. Постанову про подовження останнього терміну було винесено відповідно до духу й букви перехідного адміністративного права. У кінцевому підсумку можна сказати, що законодавчий орган Іраку виявив повне розуміння того, що його діяльність було обмежено конституційними принципами і владою закону.
Випробування якості державних інститутів, однак, станеться після схвалення конституції та встановлення нового уряду. Незалежно від того, хто переможе на виборах, у керівництва виникне спокуса внести зміни до тексту конституції. Це зрозуміло, і необов’язково викликано незаконними мотивами.
Однак, беручи до уваги малу вагу, що надається конституціям у сучасній історії Іраку, політичний клас, скоріше за все, залишить текст конституції в спокої. Цілком може виникнути думка, що, за винятком непереборної необхідності, протягом певного часу набагато важливіше діяти відповідно до конституції — і демонструвати свою прихильність дотриманню конституційних положень — чим навіть удосконалити існуючі положення. Поправки та зміни завжди можна запропонувати після достатнього періоду часу.
Це зрозуміло, що встановлене в Іраку правління має бути інституційним, а не персональним. Американська адміністрація абсолютно мала рацію, вчинивши опір закликам передати Ірак єдиному командувачу, як того бажав дехто. Порятунок Іраку від кошмару, в якому країна жила протягом попередніх 35 років, перебуває в руках не однієї людини; дійсно, покладатися на «одну людину» було головною складовою правління Саддама.
І знов-таки нещодавня історія Іраку дає підставу для оптимістичного настрою. У Правлячій Раді Іраку не домінувала жодна людина, і подальші уряди також діяли колегіально. Поява визначених конституцією політичних інститутів набагато важливіша для найближчого майбутнього Іраку, аніж окремі положення конституції. Саме цей компонент був відсутній і відсутній не лише в Іраку, але й у інших державах, керованих деспотами.
Конституції часто містять високі принципи і благородно гарантують захист основних прав. Питання полягає в тому, чи додається цим гарантіям реальне значення. Якщо керуватися подіями нещодавнього минулого, в Іраку є підстава для оптимізму.
Фейсал АМІН АЛЬ-ІСТРАБАДІ — посол і заступник постійного представника Іраку в ООН, учасник процесу розробки тимчасової конституції Іраку
