Про необхідність загальнонаціонального круглого столу з участю наявних в Україні політичних сил, представників громадськості, місцевого самоврядування, експертів йшлося давно — відтоді, коли на піку торішньої кампанії у справі виборів президента всі усвідомили, що в країні стався найсерйозніший розкол. (Уперше, мабуть, ця ідея прозвучала на з’їзді Партії Свободи, однак нинішня влада лише півроку по тому «дозріла» до розуміння необхідності такого обговорення.) І спроб зібрати круглий стіл за цей час також було доволі. Але діалог (крім, можливо, експертних дискусій) так і не відбувся. Не відбувся він і цього разу. Нещодавня дискусія в Києві, як можна було зрозуміти з повідомлення її організаторів (ними виступили російські центри «Європейський Форум» й інформаційне агентство «Росбалт»), стала початком серії круглих столів на тему «Київ — Москва. Роль українського громадянського суспільства та міжнародної спільноти в подоланні політичної кризи в Україні». На обговорення винесли цілу низку питань. Хто і з ким йтиме піч-о- пліч на вибори-2006? Яке тепер обличчя нової української опозиції? І як сьогодні збирається реагувати на виборчий процес в Україні найближча сусідка та «головний стратегічний партнер» — Росія? Відповіді на ці запитання з боку українських політиків і російських експертів не прозвучали. Зате журналісти почули призабутий «плач Ярославни» з одного боку та «пророцтва Кассандри» з іншого. Найпоказовішими в цьому руслі були виступи лідера партії «Трудова Україна» Валерія Коновалюка та співголови Ради з національної стратегії, російського експерта Йосипа Діскіна.
Українець у властивому нині стилі цього сектора вітчизняної опозиції зазначив, що «політична криза була закладена ще в основу подій минулого року, в період президентських виборів», про що, мовляв, колишні провладні сили знали та попереджали. Далі починалася критика нової влади, яка подекуди межувала з критикою країни загалом («Процеси розвиваються стихійно, як це притаманно Україні»). Пересипаний також критикою польського президента Олександра Квасневського, який «довів свою країну до того, що на парламентські вибори прийшли лише 50% виборців», виступ В. Коновалюка мав вигляд такого собі реверансу в бік північних гостей. До речі, антипольська риторика з вуст українського політика виглядала б доволі дивно, якби тільки першим на цю тему на «столі» не пожартував його ведучий Сергій Марков: «Квасневський приходить і йде, а Путін залишається».
Виступ Йосипа Діскіна також вразив. «Нашою вихідною позицією є турбота і біль про сусідній братський народ, — почав російський експерт. Він сказав, що, готуючись до цього заходу, вони провели деякі розрахунки, з яких очевидно, що протягом найближчих років на Україну чекає «страшний економічний занепад». Росія, безумовно, не зацікавлена в тому, щоб на її кордонах з’явилася «падаюча держава». Уявіть собі, яким буде Донбас у цих умовах. Це економічна пустеля. Це мільйони людей, які поїхали до Росії на заробітки. Так, звісно, це може влаштовувати когось: нарешті захід і центр України домінуватимуть над сходом за чисельністю населення. Це може влаштовувати і Росію, яка таким чином зможе вирішити свої демографічні проблеми. Але загалом така Україна абсолютно не влаштовує Росію...
Дров до багаття намагався підкинути Валерій Федоров, генеральний директор Всеросійського центру вивчення громадської думки. Він розповів, що «ставлення росіян до України змінилося на гірше після подій помаранчевої революції, які в нас сприйняли не як торжество визволеного народу, а як привид хаосу». Мовляв, інтелігенція в Росії попервах намагалася ввести моду на «помаранчеве», але все це швидко закінчилося. Нібито через суперечливий інформаційний фон (який, звернімо увагу, створюють для громадян РФ російські ЗМІ). А фон цей, за словами В. Федорова, складається з популістських жестів і політичного стриптизу української влади, її незрозумілої позиції навколо ЄЕП. «І зараз, — сказав соціолог, — російська громадська думка дезорієнтована щодо того, що ж відбувається в Україні. Спектр емоцій — від байдужості до зловтіхи».
Задану температуру круглого столу спробував знизити керівник фракції БЮТ Олег Білорус, за словами якого «провокаційно говорити: Квасневський іде, а Путін залишається. Правильніше було б сказати, що президенти приходять і йдуть, а країни залишаються. І вони приречені на хороші братерські відносини».
Жорсткішою була позиція члена фракції НРУ Михайла Поживанова, який зазначив, що йому дуже приємно, що «наші сусіди допомагають нам проводити круглі столи. Але він хотів би «застерегти, щоб їхня допомога не зайшла далі цього, бо той вплив, який спостерігався із боку Росії на президентських виборах, мало не призвів до негативних наслідків для України». На завершення свого виступу М. Поживанов сказав, що готовий разом з іншими українськими політиками й експертами десь у Росії обговорити питання внутрішньоросійської ситуації — наприклад, проблеми з Чечнею. На що отримав в’їдливе зауваження ведучого, з якого українці мали б зрозуміти, що в Росії подібне обговорення не є можливим: «Ви спізнилися з чеченською проблемою — це було актуальним роки чотири тому».
Лідеру партії «Жінки за майбутнє» Валентині Довженко дуже б хотілося, щоб «у своєму домі ми вирішували свої питання самостійно. Але для цього влада повинна вийти з окопів і почати працювати. І насамперед влада повинна розпочати діалог — із бізнесом, із суспільством, із політиками». Якщо вона цього не зробить, то, на думку В. Довженко, нас чекають подальші потрясіння та кризи. «Мені дуже хочеться сподіватися, що наш нинішній діалог сприятиме тому, що ми в Україні почнемо створювати єдиний синьо-жовтий, відповідальний, державний, політичний форум. Без такого діалогу, без взаєморозуміння ми не уникнемо конфронтації», — заявила лідер партії.
Загалом у самому факті такого двостороннього круглого столу немає нічого поганого. Як справедливо зазначила в коментарі кореспонденту «Дня» присутня на заході експерт Ірина Рожкова, «непогано, коли аналітики двох країн зустрічаються». Але, на жаль, наголосила вона, на «цьому круглому столі» сталося те, що відбувається в українській політиці в цілому — це таке собі «мило», де вирують якісь пристрасті і де все побудоване на зовнішньому ефекті. І мало хто намагався аналізувати». Підміна змістовного діалогу моралями та імперською риторикою з одного боку та демонстрацією «комплексу меншовартості» — з іншого свідчить про неготовність певної частини політичних класів обох країн гідно відповідати на виклики часу.
ЦИТАТА «Дня»
«Помаранчева команда завжди була збірною «солянкою». Там були і люди з яскраво вираженою антиросійською політикою, які не зважали на інтереси громадян України. Там були й суто етичні люди на зразок Олександра Зінченка, які прийшли в цю команду з етичних переконань і пішли з неї також з етичних переконань. Те саме й із Юлією Тимошенко. У нас дуже багато хто вважає, що для Юлії Тимошенко як людини російськомислячої та російськомовної, яка є переконаним прихильником єдиної російської православної церкви в підпорядкуванні Московського патріархату, слова «бізнес» і «українсько-російська співпраця» є синонімами. І зараз, нам здається, вона повернеться на ці позиції».
