Указом Президента України від 4.07.2005 Кабінету Міністрів України доручено «опрацювати і забезпечити реалізацію заходів щодо … здійснення переходу протягом 2005—2006 років до проведення вступних iспитiв до вищих навчальних закладів шляхом зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, передбачити відповідне фінансування цих заходів». Тобто йдеться про заміну вступних іспитів до ВНЗ тестуванням.
Створення системи зовнішнього тестування, безсумнівною, необхідне. Але треба усвідомлювати, що використання будь-якої секретної чи закритої інформації (а такими є самі тестові завдання) неминуче призведе до тоталітарного способу організації та діяльності установ, що займатимуться тестуванням, а корупція, як відомо, є наслідком порушень демократичних принципів. Секретність і прозорість — несумісні, тому говорити про прозору процедуру тестування на базі секретних завдань не варто.
Існує й методологічна проблема — тест, орієнтований на середнього випускника школи, не можна використати для абітурієнтів елітного ВНЗ. Але вирішення цієї проблеми давно відоме: на спеціальності з невисоким конкурсом зараховують за результатами випускного екзамену, а за високого конкурсу університети проводять додаткові вступні iспити. Недаремно ж у більшості країн ВНЗ використовують результати такого тестування для відбору абітурієнтів добровільно, переконавшись у їхній об’єктивності. Створивши всеукраїнську екзаменаційну комісію, ми позбавимо університети, попри розмови про автономію, права брати участь у формуванні контингенту студентів. Після цього відрахування за неуспішність студента, який пройшов державний відбір, може сприйматися як незадовільна робота викладачів ВНЗ.
Кажуть, що причина прийняття такого рішення — боротьба з корупцією. Що ж, спробую проаналізувати проект із цього погляду.
Перший аспект — організаційний. Уявімо, що всі абітурієнти склали тестування. Не маючи змоги наперед оцінити свої шанси, вони подаватимуть документи до різних ВНЗ, починаючи від тих, куди дуже хочеться, і закінчуючи тими, куди є гарантований шанс вступити. У результаті кращі «поступлять», тобто опиняться над рискою в рейтингових списках кількох різних ВНЗ, витіснивши своїх конкурентів теж із достатньо високим рівнем знань, а самі списки стануть фіктивними. Що робити дитині, яка виявилась 150-ю при плані набору 100: подавати оригінал атестату на менш бажану спеціальність із меншим конкурсом чи чекати, що хоча б 50 із 149 конкурентів подадуться до престижніших ВНЗ? Особи, які володітимуть реальною ситуацією в регіоні, зможуть приватно порадити, але за додаткову плату до власної кишені.
Другий аспект — тестові завдання. В українській моделі зовнішнього тестування пропонується використовувати закриту базу тестових завдань. Закрита — означає секретна. Очевидно, що не для всіх. Завдання знають їхні автори, редактори та технічні працівники, що формують базу завдань. Мабуть, змістом бази зацікавляться методисти Міністерства освіти і науки, експерти. Важко уявити, що вдасться надрукувати півмільйона примірників тестів так, щоб зміст надрукованого не став відомим працівникам друкарні. У перелічених категорій людей можуть бути діти та племінники, родичі, друзі та начальники, в яких також є діти. Я не вірю, що ця секретна база не буде відома наперед кільком сотням абітурієнтів. До цього додадуться ще сотні шахраїв, які на кожному кроці торгуватимуть відповідями, насправді не знаючи ні завдань, ні відповідей. Залишається лише сподіватися, що всі без винятку працівники, причетні до підготовки тестових зошитів, будуть чесними людьми. Тож нічого нового в боротьбу з корупцією пропонований проект не вносить, а лише централізує наявну ситуацію.
Третій аспект — підготовка та проведення тестування. Українська модель зовнішнього тестування передбачає використання одноваріантного тесту з псевдоваріантами, за яким абітурієнтів усієї країни тестують синхронно. Це означає, що необхідно підготувати, надрукувати, запакувати в спеціальні конверти і вчасно доставити приблизно в тисячу шкіл по всій Україні сотні тисяч завдань однакового змісту. Це означає, що сотні тисяч абітурієнтів зможуть одночасно прийти на тестування, що жоден із десятків тисяч екзаменаторів не відкриє секретного конверта передчасно. Це означає, що ніхто не повідомить зміст завдань за межі жодного з тисячі приміщень протягом трьох годин, відведених для роботи. Це означає, що всі бланки з проставленими навпроти правильних відповідей хрестиками одночасно зберуть, вручну запакують у тисячі спеціальних конвертів і надійно зберігатимуть, поки спеціальні вповноважені не приїдуть по них. Нарешті, десятки працівників протягом тижня чи двох зісканують і проведуть наступне оцінювання. І це за умови, що знання кількох десятків запитань єдиного варіанту є перепусткою до будь-якого ВНЗ України, яку можна видати багатьом абітурієнтам!
Найбільший недолік такої процедури тестування в тому, що несумлінність чи елементарна недисциплінованість хоча б одного працівника може звести нанівець всю роботу. Наприклад, втрата, випадкове пошкодження чи передчасне розпакування хоча б одного з десятків тисяч абсолютно секретних однакових конвертів при сучасному стані засобів зв’язку не тільки завдасть мільйонних збитків для бюджету, але й стане катастрофою для системи освіти, бо ані коштів, ані часу на повторне тестування вже не буде. Чи багато знайдеться бажаючих за мізерну освітянську платню отримувати, транспортувати, передавати та тимчасово зберігати конверти, свідомо нести колосальну відповідальність за них? Але ніякої відповідальності не буде, абсолютна більшість порушень буде прихована, а оприлюднені будуть визнані дрібними, бо система ніколи не визнає власну неспроможність.
Спробую зробити короткі висновки. Пропонована українська модель зовнішнього тестування передбачає наступну структуру. Зверху — група осіб, вибраних за принципом «комусь же треба вірити». Їхня діяльність із розробки тестових завдань є секретною, причому, чим більше людей отримають право контролю цієї діяльності, тим вища ймовірність корупції. Нижче — ієрархічна структура виконавців, відповідальність кожного з яких настільки неспівмірна з оплатою, що залишається сподіватися на соціалістичне гасло «один за всіх, всі за одного», яке призведе до масового приховування недоліків роботи. Для незадоволених відкриють чергову «гарячу телефонну лінію», по якій вони зможуть «бити» міністерство з таким же успіхом, як японські службовці б’ють гумову ляльку свого начальника. Напевно, охочі протестувати технічну обдарованість майбутніх інженерів, моральні якості юристів чи відданість Україні фахівців із міжнародних відносин уже стоять у черзі.
Я не противник тестування, першу статтю про необхідність центрів тестування опублікував іще в 2000 році. Наведені вище песимістичні картини слід сприймати не як недовіру теперішнім наївним ентузіастам проекту «Центр тестових технологій», а як попередження про можливий варіант розвитку подій, якщо до розробленої структури потрапить один із корупціонерів, із якими вони так самовіддано борються. Я готовий запропонувати детальний опис і брати участь у реалізації справді прозорої, позбавленої секретів процедури тестування, коли кожен громадянин України матиме можливість особисто спостерігати за роботою працівників центру тестування на будь-якому етапі. Процедура включає організаційний досвід центру тестових технологій, але в ній враховані ідеї, вироблені на основі величезного досвіду тестування у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія», який зараз несправедливо та необґрунтовано проігноровано.
Насамкінець хочу наголосити, що тестування мають проходити випускники, а не абітурієнти. Не можна позбавляти всі ВНЗ права проводити власні вступні iспити на основі підозр у корумпованості, як не можна підозрювати в тероризмі чи злочинності націю. Випадки, коли обдаровані випускники школи показують низькі результати на вступних випробуваннях чи навпаки, мають стати приводом для скрупульозного аналізу системи вступних випробувань саме цього конкретного ВНЗ. І вже зовсім неприйнятним є варіант, коли через брак фінансування тестування проходить лише частина абітурієнтів, а результати зобов’язані зараховувати всі ВНЗ, як це було в 2005 році. Про боротьбу з корупцією тут уже не говорити не можна, університетам залишають їхню долю, а центр тестування бере свою.
