«День» уже неодноразово писав про те ганебне (насамперед — для міської влади) становище, в якому опинилися книгарні. Зокрема, в столиці їх наполегливо витісняють із центру, тим самим руйнуючи неповторну ауру міста, що створювалася не одним поколінням киян. Адже книгарні, розташовані, скажімо, на Хрещатику, були таким же брендом столиці, як відомі архітектурні пам’ятки чи парки. (Проте з ними сьогодні також не особливо церемоняться). Таким чином, потреба в читанні, якщо хочете, — мода на читання витісняється з масової свідомості. А той, хто все ж таки хоче її реалізувати, повинен відправлятися на ринок — як за чимось необов’язковим, мало не маргінальним. Але при цьому, твердять експерти, Київ перебуває далеко не в гіршому становищі. Навпаки! Тут все ж таки час від часу відкриваються нові книгарні. А чи можуть книголюби в інших регіонах України, особливо в невеличких містах, задовольнити свої запити? Чи є книгарні обов’язковою і необхідною прикметою українських міст і сіл?
Справа недержавна
Державна книготоргівля канула в Лету десять років тому, коли на базі орендного підприємства утворилося закрите акціонерне товариство «Запоріжкнига». Тоді до його складу входило приватизоване приміщення книготоргового комплексу та 18 книгарень в орендованих приміщеннях, які були власністю промислових підприємств та комунальною власністю міста Запоріжжя і міст області.
Ще на початку 90-х років в системі Запорізького облкниготоргу нараховувалося 44 книжкових магазини, 15 з яких — у містах і районах області. Завжди популярними були спеціалізовані книгарні «Технічна книга», «Освіта», «Букініст», «Сельхозкнига», «Дружба», «Современник», «Славутич», «Легенда», «Прометей».
З часом деякі книжкові магазини були ліквідовані, або, не витримавши податкового тиску, поздавали площі в оренду комерційним структурам під офіси, торгівлю побутовою технікою та іншими промисловими товарами. Десятиріччя діяльності ЗАТ «Запоріжкнига» промайнуло під знаком постійної боротьби за збереження книготорговельної мережі. Не всюди вдалося відстояти свої позиції. Більшість підприємств — власників приміщень, де були розташовані книгарні, припинили дію договорів оренди. В результаті кількість книгарень скоротилася вдвічі. Але головне, вважає голова правління ЗАТ «Запоріжкнига» Катерина КОВАЛЬОВА, полягає в тому, що вдалося зберегти асортиментну структуру книжкових запасів та їх реалізації.
У цілому ж в Запорізькій області в останній час намітилась тенденція до зростання мережі книгорозповсюдження, хоча залишаються ще й незаспокійливі моменти. Якщо в 2003 році в області працювали 43 книгарні, 189 кіосків-відділів та 13 лотків, то зараз відповідно 57 книгарень, 200 кіосків-відділів, 16 лотків. Всі вони приватної та колективної форми власності. Шкода, але зовсім немає книгарень у 8 з 20 районів Запорізької області: Велико-Білозерському, Веселівському, Вільнянському, Приазовському, Приморському, Розівському, Чернігівському та Якимівському.
В основному асортимент книжкової продукції не відрізняється різноманітністю, що диктується комерційними інтересами. Продається здебільшого детективна та пригодницька література. Не вистачає дитячої та спеціальної літератури. Це відзначають як покупці , так і продавці. Взагалі, з 10 книг, що продаються в Запоріжжі, — 8 виготовлено в Росії, яка ще в 1995 році звільнила власне книговидання фактично від усіх податків.
Безумовно, було б неправдою сказати, що в Запорізькому регіоні ніхто не опікується книготорговельною справою. Так, ще в 2003 році сесія Запорізької обласної ради ухвалила рішення про зменшення орендної ставки для книгарень, що орендують торговельні площі на об’єктах спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Запорізької області з 6 до 2 гривень за 1 м 2 нерухомого майна. Рішенням сесії Запорізької міської ради в 2004 році затверджено зменшення ставки єдиного податку для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи на торгівлю книгами та друкованою продукцією з 120 до 70 гривень.
З 2002 року з метою популяризації української книги і розвитку галузі в Запорізькому регіоні проводяться виставки-ярмарки «Хортицькі джерела», започатковані управлінням у справах преси та інформації Запорізької облдержадміністрації. Минулого року у виставці взяли участь 40 видавничих та книгорозповсюджуючих підприємств Запоріжжя, Львова, Харкова, Києва, Донецька, Івано- Франківська, Маріуполя, Одеси.
Із розмов зі спеціалістами книготорговельної справи можна зробити висновок, що проблем у них поменшало б, якби вдалося знизити поліграфічні послуги, а місцева влада визнала пріоритетність книговидання та книгорозповсюдження щодо розміщення об’єктів та визначення ставок орендної плати. А ще конче потрібне кредитування на пільгових умовах.
Поруч із оселедцем
З’ясувати, яке з управлінь Харківської влади координує поширення і продаж книг у районах, неможливо. Відповідальних немає. Районні відділи культури та освіти не цікавляться попитом населення на книжки. Працівники Головного управління економіки та ринкових відносин у Харківській області відповідають, що інформації про діяльність книгарень у районах у них немає, оскільки в області аж 11 тисяч торговельних підприємств і за всіма зробити калькуляцію неможливо. Місцева статистика, яка отримала в листопаді минулого року завдання від Кабінету Міністрів зібрати інформацію щодо діяльності книгарень, твердить, що книги в районних центрах, а тим більше в селах продавати невигідно. Проконтролювати кількість книгарень практично неможливо — вони швидко з’являються і з такою ж швидкістю зникають. Говорити про те, щоб виділити під продаж книг цілий магазин, навіть у великому районному центрі, сьогодні не випадає. Однак начальник Управління у справах преси та інформації при Харківській обласній адміністрації Валерій Погідних відзначає позитивну тенденцію: якщо декілька років тому книгарні були лише в Харкові, то нині їх уже декілька десятків практично в усіх районних центрах. Всі вони перебувають у приватній власності. Реалізацією книг в основному займаються лоточники чи невеликі відділи крамниць, які ще недавно, за радянських часів, спеціалізувалися лише на продажу книг. Так сталося і з великою книгарнею в Балаклії, працівники якої розповіли «Дню», що з настанням важких часів велику частину книгарні довелося віддати продовольчому відділові, і книги займають тепер близько 70 квадратних метрів. Ремонт уже давно не робили, меблі старі. Але клієнти не скаржаться, а раді тому, що на прилавках на суму від 2 до 130 гривень можуть знайти все — від шкільних підручників до серйозних психологічних трактатів та медичної літератури. За день реалізовують книг на суму 300—400 гривень. Щоб задовольнити запити читачів, запроваджено систему продажу книг за попередніми замовленнями.
«Не завжди вигідно продавати серйозні книги, такі як класику, філософські праці... У районах, близько розташованих до міста, всі, хто хоче купити такі книги, їдуть до Харкова, де на великому книжковому ринкові або в спеціалізованих книгарнях і вибір великий, і ціни менші. У віддалених селах купівельна спроможність у людей дуже низька, розповідає Алла Берловська, головний бухгалтер, товарознавець магазину «Техніка» в місті Дергачі (13 кілометрів від Харкова). У її магазині якщо й продають книги, то в основному дитячі і, звичайно ж, детективи та любовні романи.
«Коли був маленьким, то пам’ятаю, що в нас у центрі міста була державна книгарня. Мені дуже подобалося зайти туди, погортати сторінки книг, відчути запах свіжої поліграфії. А потім книг ставало все менше, почали продавати книжковий «ширвжиток», віддали частину книгарні під перукарню, і врешті-решт її зовсім закрили. А шкода, адже не всі можуть дозволити собі з’їздити до обласного центру й вибрати ті книги, що хочуть», — поділився своїми роздумами з «Днем» Сергій Лисенко, письменник-початківець.
Базар поза конкуренцією?
Майже сотня книгарень різної спрямованості функціонує сьогодні на території Донецького регіону: в кожному районному центрі — одна-дві, а в самій шахтарській столиці — кілька десятків. При цьому їх кількість, стверджують фахівці, незмінно скорочується. Вони з легкістю «перепрофільовуються» на магазини іншої спеціалізації, але ніколи — навпаки.
При цьому, як повідомили в Управлінні у справах преси й інформації Донецької облдержадміністрації, книжкова торгівля в шахтарському регіоні має свої особливості й тенденції. Наприклад, у Донбасі великі книгарні успішно працюють не в усіх великих містах, а лише в тих, де є хоч би один досить сильний вищий або середній навчальний заклад. Книжки мають успіх лише там, де є традиція читання. В інших райцентрах лише в нечастих випадках функціонують зовсім маленькі магазинчики із мінімальним асортиментом. Усі книгарні Донецької області діляться на три види: так звані «елітні» — в яких є книжки на різні смаки та запити, звичайні — де продається, як правило, масова література та традиційний набір класики, а також магазини, що спеціалізуються на продажу шкільних підручників і різноманітних навчальних посібників. Крім того, є спеціальні оптові книжні бази, а також ярмарки, на яких продають, як правило, книжки однієї серії — наприклад, лише підручники або тільки жіночі романи. Утім, така градація книгарень є лише в столиці Донбасу, а в інших містах регіону діють, як правило, однотипні крамнички з небагатим вибором.
Проте саме у віддалених райцентрах, у яких може взагалі не бути книгарень, можна знайти рідкісні або дуже старі книжки, які продавці розкладають просто на землі, не сподіваючись навіть щось за них отримати. Такі знахідки особливо почастішали останнім часом, коли жителі бідних містечок намагаються продати максимум того, що вони мають.
У зв’язку з цим у студентів філологічного факультету Донецького національного університету з’явилася традиція: під час фольклорної практики після першого курсу, що передбачає поїздки до різних куточків Донбасу, влаштовувати пошук старих книжок, серед яких можна зустріти рідкісні видання. Приблизно таку ж цінність мають і так звані «сезонні» книжкові крамниці, які розгортають свою діяльність у курортних містах на час літнього сезону та закриваються на зиму. Паралельно з популярними романами продавці виносять зі своїх будинків усе, що з давніх часів залежалося на горищах. Наприклад, кілька років тому студенти філфаку випадково виявили в одному з селищ Новоазовського району передруковану на машинці і пожовклу від часу копію «Москвы-Петушков» Венедикта Єрофеєва, яку на той час важко було розшукати навіть у Москві.
Існує ще одна тенденція. Магазини, які погналися виключно за новою масовою літературою, виявилися в скрутній ситуації. Таке чтиво на ринку коштує дешевше, та й асортимент там більший. А магазини, які віддали перевагу лише якісній літературі, змогли придбати постійних клієнтів. Зараз, як одностайно стверджують продавці в багатьох популярних книгарнях Донецька, у донеччан існує підвищений інтерес до класики або, щонайменше, до серйозних якісних сучасних видань, тоді як нікого вже майже не приваблюють серії жіночих романів або детективів-одноднівок. Така ж тенденція, до речі, притаманна й дитячій літературі: батьки віддають перевагу старим добрим казкам перед новомодними книжками з сумнівним змістом. Більш того, як діляться продавці «Класики» — одного з улюблених донеччанами донецьких магазинів, їхні сьогоднішні клієнти дивують ще й прагненням не просто до читання, а й до отримання глибоких знань, пошуку наукових робіт, цілком серйозних досліджень із різних сфер. Наприклад, як стверджують у «Класиці», після виходу гучного роману «Код да Вінчі» в магазині підскочив попит не стільки на цю книжку, скільки на… серйозні наукові дослідження у сфері проблем, які в романі порушуються. У цьому ж магазині є в продажу й книжки з бібліотеки газети «День», які, за словами продавців, викликали в постійних клієнтів великий інтерес. До речі, найпопулярнішою з серії, на загальне переконання, виявилася книжка «Дві Русі», яку в Донбасі купують не лише професійні історики.
У зв’язку з цими особливостями, в Донецькому регіоні з’явилася й нова формація продавців, які продають книжки в якійсь певній секції — історії, культурі, художній літературі тощо, — і досконало знають не тільки, де яка книжка стоїть, а й усі тонкощі літературних процесів різних років.
Проте лише в одному магазині, розташованому в приміщенні обласної бібліотеки (в народі — «магазин для вчених») у певні дні можна замовити будь-яку книжку з будь- якої серії. Інші магазини не влаштовують жодних акцій із залучення покупців і щонайбільше здатні оголосити про знижки на шкільні підручники після закінчення сезону або дешево продавати потримані книжки.
Напевно, в зв’язку з цим, навіть наявність справді могутніх книгарень, які щодня відвідують сотні покупців, не робить менш популярним головну в Донбасі книжкову торгову точку — книжковий ринок «Маяк». Тут у кількох сотнях низеньких крамничок, перероблених зі старих гаражів, можна зустріти книжки будь-якої тематики, спрямованості та року видання. Саме сюди, нехтуючи всіма благами шикарних міських магазинів зі старовинними книжковими шафами та запахами індійських ароматів, з’їжджаються люди з усієї області, щоб надихатися книжковим пилом й удосталь покопирсатися в запорошених картонних коробках із потриманими книжками або побродити вздовж імпровізованих книжкових полиць, доверху заставлених новою літературою. Саме на ринку кожен продавець вибирає для себе, яку літературу йому продавати, і для справжніх знавців і цінителів кращого співрозмовника не знайдеться. На ринку іноді навіть збираються своєрідні «гуртки за інтересами», куди в певні дні приходять постійні відвідувачі, щоб поспілкуватися на спільні для всіх теми, обмінятися книжками або про щось посперечатися. За словами одного з найпопулярніших на ринку продавців, так званого людини-енциклопедії Івана Ревякова, саме на базі торгових точок на книжковому ринку там якийсь час збиралося «Вільне філологічне товариство» та товариство істориків, тут же знайшли собі місце українські націоналісти, які мають власний магазинчик, а також шанувальники модного нині Гаррі Поттера.
Ще однією новою тенденцією є й те, що донеччани чимраз більше прагнуть купувати книжки за допомогою віртуальних замовлень — через інтернет-магазини або книжкові клуби.
Мережа збережена, але...
...У Черняхові (це типовий для Житомирщини райцентр) у надії побачити на прилавку книги я зайшов до крамниці з вивіскою «Культтовари. Автотовари», єдиної в селищі, де б хоча б назва нагадувала про духовну складову людського життя. У найбільшій кімнаті на стелажах зручно вмостились запчастини та інше автознаряддя, було трохи канцтоварів, у другій робились ксерокопії, а табличка на одних із дверей сповіщала, що там проводяться автоекспертизи. Коли ж я запитав про книги, то продавець сказала, що на місцевому базарі треба пошукати торговця, який пропонує разом з газетами ще й книги. На весь ринок дійсно був один лоток з друкованою продукцією. Але то були майже суціль газети, і десь збоку притулилися дві книжки. Одна, судячи з вигляду, вже побувала в багатьох руках, і це було російськомовне видання детективів — Аліна Маклістера «Страх глибини» та Мая Шевалла і Пера Вальо «Поліцейський, що сміється». Друга теж російськомовна — «Заговори і обереги Наталії Степанової». При мені жодна людина ними не поцікавилась. І це все, що я знайшов у Черняхові, обійшовши місцеві магазини плюс ринок.
У Бердичеві магазин «Книга», який залишився з радянських часів і розташований у центрі міста, зараз у колективній власності його колишніх працівників. Продавець (представитись категорично відмовилась) сказала «Дню», що найкраще продається навчальна й дитяча література. Купляють також літературу з різних спеціальностей, з відомостями про автомобілі, а також карти, підручники. Розмальовки для дітей продаються за цінами близько однієї-двох гривень. Основна маса книг реалізується за цінами в 10—30 гривень, «Енциклопедія школяра» — за 50 гривень. Виторг за день в середньому може складати кілька сотень гривень. Денна виручка у 1000 гривень — це вже свято. Невелику частину магазину відвели під канцтовари. Торгують україномовною (насамперед навчальною) та російськомовною продукцією. «Давлять» їх два нещодавно відкриті приватні магазини — краще оснащені, вони більше привозять російських книг з Москви, купляючи їх за готівку.
У Олевському районі (це найбільш віддалений від Житомира райцентр. — В.К. ), повідомив заступник голови райдержадміністрації Василь Чепік, окремих книжкових магазинів немає. У самому райцентрі загалом є чотири точки, де торгують книжковою продукцією, серед них один магазин «Книги» при райдрукарні, яка є комунальною власністю й розташована в центрі селища.
У селах Чуднівського району є шість відділів у магазинах, а раніше був магазин і в самому райцентрі.
У Попільні замість магазину «Книги» зараз продуктова крамниця «Катруся».
У Дзержинську за номером телефону колишнього книжкового магазину відповідає якась фірма.
У Коростені замість книжкового магазину «Кругозір» за номером телефону відповідає радіотаксі.
У Житомирі нині з понад десятка магазинів державної та комунальної мережі, які працювали, і досить успішно, на початку 90-х років, залишилося два. Зараз до комунальної власності належать лише магазини в облбібколекторі й обласному Центрі науково-технічної інформації. Решта один за одним ставали місцем реалізації зовсім інших товарів. Щоправда, з’явилось п’ять приватних крамниць, але торгують в них не тільки книжками.
Загалом, прокоментувала «Дню» ситуацію начальник відділу з питань видавничої справи управління преси та інформації облдержадміністрації Тетяна Осницька, з огляду на неприбутковість або проблематичну прибутковість книжної торгівлі в Україні більшість магазинів, які були у державній або комунальній власності, почали шукати інші форми власності аби зберегти свій вид діяльності.
На даний час в області налічується 127 суб’єктів книготорговельної мережі, що на три суб’єкти більше у порівнянні з початком попереднього року. І область нещодавно навіть отримала диплом за перше місце в Україні щодо розвитку книготорговельної мережі. Це магазини, кіоски, лотки, відділи в магазинах. Але кількість книжкових магазинів зменшилась — якщо на початок минулого року їх було 21, то на початок нинішнього — 16. Чисто книжкових магазини в області залишилось тільки один-два. Решта продають товари різних груп, канцелярські, наприклад, сувенірну продукцію, оскільки книжкова торгівля не дає їм фінансового благополуччя.
Взагалі в області сім районів, які не мають жодної точки для торгівлі книжками. Це Бердичівський, Житомирський, Малинський, Народицький, Новоград-Волинський, Червоноармійський, Черняхівський. У місті Малині три суб’єкти книготорговельної мережі: два магазини — один кооперативний, другий приватний і ще один кіоск. Червоноармійський район у позаминулому році мав один відділ у магазині, а цього року звідти доповіли, що не мають навіть цього одного відділу. У області залишилось чотири комунальних підприємства, вони користуються пільгами. Всього з 16- ти книжкових магазинів п’ять мають власні приміщення решта орендують. І з тих 16-ти для восьми магазинів орендна плата сформована з урахуванням вимог Указу Президента від 1998 року № 816 «Про деякі заходи щодо підтримки книговидавничої справи». На термін не менше десяти років продовжені орендні договори, й орендна плата встановлена на пільгових умовах. Для решти не зробили винятку. Магазини комунальної власності залишились: в Овручі, в Бердичеві один — кооперативної форми власності та два — приватної форми власності, у Житомирі — два комунальної і п’ять — приватної, в Коростені — один, в Малині — один кооперативний і один приватний. У Новограді-Волинському один приватний («Лілея»), якого нещодавно місцева влада позбавила пільг. І це при тому, що у всьому районі немає жодного суб’єкту книготорговельної мережі. Деякі керівники району висловлюються в тому дусі, що на базарі є лоток з книжками й цього достатньо.
У Житомирі зараз є 45 суб’єктів книготорговельної мережі. Крім названих магазинів, це шість кіосків, 27 лотків і п’ять відділів у магазинах. Але на тих розкладках книжки в основному російського виробництва. Книжки українського виробництва, зауважила Т. Осницька, дуже дорогі. У Росії вже вісім років книговиробництво звільнено від усіх податків. Це одна з найприбутковіших галузей Росії. У країнах Європи приходиться по 14-16 книжок на одну людину, а в нас було 0,36 книжки, минулого року дійшло до 0,8. На її думку, дуже добре, що у законі про держбюджет на цей рік встановлені податкові пільги на виробництво та реалізацію книжок, зошитів, посібників, словників вітчизняного виробництва.
Основну причину нижчої рентабельності колишніх державних і комунальних книжкових магазинів у порівнянні з приватними Т. Осницька вбачає у високій орендній платі та платі за комунальні послуги. У той же час директори книжкових магазинів скаржаться, що української книжки немає де взяти. І, на їхню думку, потрібно відновити систему повернення непроданих книжок у видавництва, щоб звільняти місце для нових. «Розкрутка», реклама, маркетинг, на її переконання, тим більше потрібні в книготоргівлі. Потрібно також налагодження вітчизняного виробництва більш дешевого, але якісного паперу для книг. У виборчу кампанію ціни на папір різко піднялися та вже не знизились. Найбільшим попитом, із її слів, користуються детективи й любовні романи. Підручники завжди йдуть, а також додаткові методичні розробки, словникові, енциклопедичні видання. Російська література у приватників переважає. А навчальні посібники — це вітчизняного виробництва, їх продають більше колишні комунальні або державні магазини. Словникова література та енциклопедії належать до дорогої продукції.
Обласний центр — у Нетішині
На пожвавленому перехресті у Хмельницькому — книжкова крамниця «Наука». Довкола — університет, коледж, ліцей. Ранок. Одначе покупців у «Науці» не бракує. «Коли повертаються з лекцій і уроків, то тут, як кажуть, ніде яблуку впасти. Запитують переважно підручники, посібники. Вгадується підвищений інтерес до україністики. Показати товар із кращого боку на цих 45,1 метра квадратного, на жаль, жодної можливості немає», — говорить завкрамницею Тамара Степанюк.
Вона і завсідники цього закладу торгівлі пам’ятають ліпші часи. Донедавна ця крамниця, один із останніх підрозділів ТзОВ «Проскурівкнига», була пристойним магазином. 36 років поспіль орендував магазин «приміщення міської комунальної власності загальною площею 180,7 квадратного метра на вулиці Соборній, 56». Й от якогось травневого дня 2003 року директор «Проскурівкниги» Фразіна Дикунець одержує офіційного листа з міськвиконкому, де їй повідомляється, що «термін дії договору оренди закінчується 12.09.2003р. і продовжений не буде у зв’язку з тим, що в даних приміщеннях міськвиконком планує розміщення державної структури.»
Звісно ж, «Проскурівкнига» з рішенням не погодилася. Вдарила чолом перед міським головою Миколою Приступою. Вказавши, що це не проста, а особлива торгівля, «несе духовність», просила продовжити термін угоди про оренду. Залишалася непочутою. Орендодавець звернувся до Господарського суду: зобов’язати відповідача звільнити приміщення на Соборній, 56...
Господарський суд ухвалив: звільнити орендоване приміщення! Міськвиконком, «йдучи назустріч побажанням громадськості», залишив «Науці» 45,1 метра квадратного, а решту площі віддав приватному підприємстві під... заклад громадського харчування.
«Магазин «Експрес» змінив профіль, магазин «Дружба» — також змінив. І «Букініст», і «Думка», і «Прометей» в обласному ж центрі пішли у небуття», — сумує за славним минулим директор «Проскурівкниги» Фразіна Дикунець.
Як у Хмельницькому, так і у райцентрах краю, «У Полонному книжний магазин продали фермерові, у Державні — молзаводові... Лише у Нетішині залишився», — розповідає Фразіна. У Нетішині був міським головою теперішній губернатор Іван Гладанюк. Його спокуса «не взяла»...
ДО РЕЧI
Відкритий у Москві 18-й Міжнародний книжковий ярмарок є рекордним із кількості учасників та зайнятих книжками площ, повідомляє Інтерфакс-Україна. Цього року в ярмарку беруть участь близько трьох тисяч фірм, які представляють майже 100 тисяч книжок. Крім того, на ярмарок з’їхались делегації з 54-х країн, у тому числі з Італії, Німеччини, США, країн СНД, серед яких і Україна. Цього року почесним гостем ярмарку є делегація з Польщі. Як сказав «Дню» в.о. голови Держкомтелерадіо Василь Шевченко, Україна наступного року має всі шанси повторити досвід польських колег — тобто стати почесним гостем 19-го Міжнародного книжкового ярмарку. Держкомтелерадіо уже на другий день роботи цьогорічного книжкового форуму в Москві отримало схвальні відгуки щодо свого стенду «Україна», на якому представлені всі регіони нашої країни, художня література, підручники. Загалом — більше 700 книжок із сорока видавництв, серед яких: «Саммит», видавництво МАУПу, «Емма» тощо.
