Так уже склалося, що киянам доводиться працювати за депутатів міськради — самостійно захищати свої інтереси, пропонувати варіанти вирішення проблем міста, розробляти проекти рішень і постанов. Днями Київрада отримає проект свого рішення «Про забезпечення інтересів територіальних громад Києва у сфері містобудування та землекористування», складений за результатами липневого круглого столу. Тоді, в липні, діяльність КМДА та Київської міської ради в цій сфері громадськість визнала незадовільною. Легко сказати — останнім часом у місті з’явилися близько двох сотень «гарячих» точок, де будівництво триває під скандування лозунгів і промовок мешканцями сусідніх будинків. Днями громадські організації і територіальні громади знову зібралися за круглим столом, щоб запропонувати своїм депутатам цілком конкретну схему дій. Ось тільки представники Київради підписувати документ відмовилися...
Суть конфлікту надзвичайно проста — вільної землі в центрі Києва настільки мало, що ціна її досягла справді «хмарочосних» висот. Як висловився народний депутат, секретар комітету ВР із питань державного будівництва та місцевого самоврядування Борис Безпалий, сьогодні існують дві форми розподілу цих ділянок — відкритий аукціон грошей і закритий аукціон хабарів. Перший спосіб приносить гроші до міського бюджету, але не в кишені чиновників. Другий — навпаки, і в цьому випадку ставки такі високі, що не тільки вільну ділянку розглядають як потенційний будмайданчик, а й будь- який парк, сквер, величенький дворик або старий будинок, попри його історичну й архітектурну цінність. Усі ці ділянки продають із «таємного» молотка, внаслідок чого страждають прості кияни й інвестори. Кияни страждають від недостатньої кількості повітря та зелені, часто від зниження вартості своєї квартири. «Середня вартість квартири в столиці становить 80 тисяч доларів, — розповідає депутат Київради Віктор Іванченко. — Втрата від зведення нового будинку в дворі або на місці скверу зазвичай досягає тридцяти відсотків. Це двадцять п’ять тисяч доларів, десять років роботи для середньостатистичного киянина».
Ще один чинник невдоволення киян — черга на житло, яка стоїть на місці, попри масове спорудження житлових будинків. Сьогодні на квартирній черзі в Україні перебувають 1,5 млн. осіб, і щороку лише 1,5% з них отримують квартири. Новим Житловим кодексом запланований невеликий перегляд цієї черги, але від зміни доданків, як відомо, результат не змінюється — квартир усе так само «немає».
Словом, не дивно, що кияни відпрошуються з роботи та простоюють годинами на мітингах і пікетах. Які у свою чергу створюють проблеми інвесторам. Будівництво зупиняється, а простій коштує величезних грошей. З одного боку, це призводить до загального погіршення інвестиційного клімату в країні, з іншого, інвестори починають потихеньку розуміти, що співпраця з корумпованими чиновниками обходиться їм дуже дорого, і шукають законніших шляхів.
Але зазвичай киянам доводитися самим шукати методи захисту дорогих своєму серцю територій. У запропонованому ними Київраді проекті рекомендовано негайно розпочати інвентаризацію київських земель, після чого винести кордони територій будинків, парків, скверів, зелених зон усіх типів, об’єктів природно-заповідного фонду, дитячих і спортивних майданчиків, зон історичних забудов й інших місць, що не підлягають забудові. План міста та його забудови повинен бути дуже детальним. Одразу визначити, де будівництво взагалі неможливе, а де можливе тільки житлових будинків, де можна зводити офісні центри, а де виросте промислова зона. Причому, визначити це для початку абстрактно — не вирішуючи, яка саме будівельна фірма зводитиме дім і якої «марки» буде біля нього супермаркет. Крім того, варто визначити кордони самого міста і знову ж закріпити це здійснення граничними знаками. До встановлення цих кордонів громадяни пропонують припинити всі будівельні роботи на спірних ділянках.
Часто проблема виникає не лише з місцем будівництва, а й із його формою, точніше — з параметрами майбутньої будівлі. Київ дедалі більше нагадує гардероб жінки, яка купує одяг за принципом «що під руку трапиться». Словосполучення «архітектурний ансамбль» сьогодні неактуальне. Прикладом може слугувати заплановане будівництво на Європейській площі. Спершу в цьому місці мали намір побудувати невисоку будівлю, що вписується в загальну «концепцію» площі. Але в червні тендер на кращий проект раптово оголосили заново, наче забувши, що рішення вже приймали. І цього разу претендували на Європейську площу виключно «свічки», що затулятимуть своїм «зростом» усі будинки на Хрещатику.
Давня мрія київської територіальної громади — мати право голосу при вирішенні подібних концептуальних питань. Із цією метою громадськість пропонує регулярно організовувати круглі столи та громадські слухання, ввести системні консультації між міською владою, територіальною громадою й інвесторами-забудовниками, створивши постійні робочі групи. Крім того, запропоноване рішення Київради містить зобов’язання розробити безліч необхідних у містобудівному господарстві проектів: наприклад, програма використання й охорони землі в Києві, проект землеустрою щодо організації та встановлення кордонів природно-заповідного фонду, проект зонінгових правил (про які вже згадувалося вище) та містобудівного кадастру з метою деталізації, реалізації й оптимізації рішень Генерального плану міста Києва до 2020 року.
Утім, конструктивний діалог із владою в нинішній ситуації навряд чи можливий. Обговорення проблем забудови на круглому столі плавно перейшло в обговорення недоліків київської влади, причому в останньому питанні учасники демонстрували рідкісну одностайність. Із вуст члена однієї громадської організації навіть прозвучав заклик до революції — мирної, а якщо не вдасться, то озброєної. (До речі, не так давно прем’єр- міністр України Юлія Тимошенко обіцяла Києву революцію в містобудуванні. — Авт. ) Київраді пропонували ухвалити рішення, задекларувати конкретну позицію або просто «виходити по одному з піднятими руками».
Апофеозом заходу став виступ Володимира Головача, депутата Київради, заступника голови постійної комісії Київради з питань містобудування, головного опонента всіх присутніх у кімнаті. «Мені дуже приємно...», — почав В. Головач й одразу був вимушений замовкнути: «Фе-е-е- е», — залунало з усіх куточків залу. Хвилин через десять присутня громадськість трохи заспокоїлася і дала своєму головному противнику можливість говорити. Спершу він висловив упевненість у тому, що громадськість має слухати владу. Потім, що інформація про те, хто що будує, не повинна бути відкритою. «Я сам по собі не проти, щоб Київ розвивався, як слід, але бувають об’єктивні причини», — пояснював В. Головач. «А чому ж ви не підписали резолюції міської громадськості?», — почулося запитання із залу. Хвилина мовчання. Чиновник не вигадав, що відповісти. «Слабо!», — зраділа громадськість. «І зовсім не слабо, — образився В. Головач і ще помовчав. — Просто в нас жахлива корупція... (залом прокотився регіт. — Авт. ) З більшістю речей я згоден, але треба занести в це рішення ще конструктивніші речі...»
Так, втрачають не тільки інвестори та прості громадяни, а й влада. Втрачає престиж, який, мабуть, уже не вдасться відновити.
